Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Солдати гріху, Анджей Зем'янський 📚 - Українською

Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

522
0
23.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Солдати гріху" автора Анджей Зем'янський. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 97
Перейти на сторінку:
знаю, – Майхржак не мій їй того пояснити.

– Ви досередини увійшли?

– Навіть і не зблизилися! Такого жару я ніколи в житті не чув.

Макабра на хвильку знизив голос.

– Там не можна було підійти на півтори десятки кроків до кожної зі стін. Брови та вії горіли, там не можна було повітрям дихнути.

Майхржак кивнув. Потоцька тяжко впала на сидіння.

– Всі палати в будинкові для божевільних запирають же ж з зовні, правда?

Обидва підтвердили.

– Але ж хтось по дворові хтось бігав.

– А холера їх знає, хто. На вигляд – хворі.

Еля безпомічно закусила губи.

– Якби я хотіла спалити лікарню, я могла б надіти піжамку та халат. По справі втекла б з місця акції, не будячи ніяких підозр.

– Вважаєш? – допитувався надінспектор.

– Сама не знаю. Ті двоє, що мене атакували, були вдягнені звичайно. У все чорне.

– В них було інше завдання.

– Господи… там же насправді всі згинули.

Макабра явно розсердився.

– З телевізора довідаємося, – рявкнув він. – І вже скоро.

– А з якого це часу в слідчому арешті встановлюють телевізори? – блискавично огризлася Еля.

– Так, спокійно, спокійно, – втрутився Майхржак. – Нас там не було.

– А ось цей тип біля мене? Випариться мов камфора?

– Перестань вже, до холери… – Знову розсерджений, він зиркнув за себе. – І зараз ось це…

– Що? – кинула Потоцька.

– Ми його мусимо викрасти! Ми!

– Це ти з глузду з'їхав, правда? – спитала Потоцька, ще більше накручена.

– Тоді віддамо його до рук представників влади, він почне сипати…

– В такому стані. Не почне.

– Божевільня. Але ж не та, спалена. Друга знаходиться в цьому автомобілі.

Потоцька не витримала і, насміхаючись, запропонувала:

– То може віддамо його офіційно як єдиного врятованого в ході нашої операції. А?

– Ненормальна! Якої операції? Де є щось в письмовому вигляді, що була якась наша акція?

– Адміністрація в поліції нам допоможе.

– І що ти зможеш відповісти на проте питання внутрішнього відділу: а чого це пані стирчала в кущах ніччю, чекаючи пожежу?! І друге питання: чому пані нічого не зробила, щоб уникнути трагедії. Не повідомила служби, не визвала підтримки, не оголосила готовності в усьому регіоні? – хотів знати Майхржак.

– Бо я не знала про пожежу, – наївно відповіла поліцейська.

– І власне тоді почнуться питання: а що, в такому разі, пані знала, що пані…

Цей абсурдний обмін питань перервав їм Макабра:

– Тут зараз почнеться операція "шукаємо цапа–відбувайла". І кого вони мають під рукою?

Потоцька витерла піт з чола.

– Нас розмажуть, мов масло по бутерброду, – тягнув сержант. – А точніше, як тюремний маргарин.

– То що ми робимо? – заверещала дівчина, якій всі ці спекуляції вже надоїли.

Чоловік в халаті зітхнув и порушив головою. Еля інстинктивно почала шепотіти, якби то мало якесь значення.

– То що робимо? – повторила вона.

– Ми повинні його знову викрасти.

– А де ми будемо його тримати?

Питання Потоцької прозвучало дуже логічно.

Але ж для Майхржака акурат, все було ясно.

– Макабра живе з жінкою та дітьми, а якщо ми типа поселимо в будиночку на дачі, все відразу стане всім відомим. Я живу в блочному будинкові, так що відпадає. Це тільки ти маєш велику віллу від родичів, вона оточена деревами, на узбіччі, ще й в шикарній дільниці. Туди ніхто носа не суне.

У Елі було велике бажання прикласти йому по довбні.

– Дякую тобі красно, все ще шепотіла вона. – А потім що? Хто буде його пильнувати?

– А він що – якийсь десантник? Стражників потребує?

Еля затисла кулаки. От щоб виздихав той довбаний чоловічий шовініст. Як до діла, то краще все спихнути на плечі жінок. Звичайно. Бо це ж легше за все.

– А знаєш що? Одного з тих викрадачів я розложила термосом. Але другого зробив цей ось тип, хоча був, делікатно кажучи, в стані неповної свідомості.

– От холера! – Майхржак повернувся на сидінні і нахилився до заду. – В такому випадку я до тебе в'їжджаю. Якби хтось що балакав в управлінні, скажемо, що у нас роман.

У Потоцької опали руки.

– Спасибі тобі велике ще раз.

– У тебе і так репутація вертихвістки, – Майхржак був щирим до болю. – А у мене репутація залицяльника. Так що все пасує.

І трудно було відмовити логіки його виводам. Властиве, вона навіть і не злилась на чоловіка. Скоріше, на розповсюджений шовінізм. Як знімає жінку (хоча, якже, знімає; скоріше за все, це його знімають), то о'кей. А от якщо це робить жінка, тоді вона повія, вертихвістка, шльондра, одним словом – велика дірка.

– Почекай, лікар казав, що цього пацієнта зовуть…

– Марчін.

– О! – Майхржак схопив ледь притомного чоловіка за плече і тряхнув. – Марчін, проснись!

– Так нічого не зробиш.

Потоцька була скептичною, але ж надінспектор волав далі.

– Раз ти кажеш, що з нього такий командос… Марчін!

Чоловік легко порушився. Він був досить красивим. Потоцька помітила це тільки зараз. Темні, ледь сивіючі волоси, правильні риси обличчя, довгі, ледь не жіночі вії.

– Марчін! А як тебе власне звуть?

От цього не знали навіть лікарі. А тепер ще ті його накачали. Поліцейська була скептичною.

– Е там. Завідуючий казав, що шок може його забити, але ж може і допомогти.

– Марчін! А як твоє прізвище?

– Барський, – прозвучала відповідь, і це так шоковало, що всі сиділи в ступорі добру хвилину.

– Як? – обернувся Макабра, вириваючи їх зі стану здивування. – Рабський?

– Барський.

Майхржак знову схопив хворого за плече.

– Марчін, от скажи, ти військовий? Ну! Скажи! Ти військовий?

– Міліціонер, – почули всі, і голова чоловіка знову полетіла вбік, опираючись в шибу.

Здивовані, всі знову сиділи мовчки. Тишу перебив тільки Макабра:

– От же, курка варена, штука! Колега по професії трапився.

Сестра Юстина вже давно навчилася блискавично перевдягатися, і хоча робила в темряві, вона була певна, що кожна деталь такого старомодного одягу, як ряса, була у повному порядку. Більш за все її непокоїло, яким чином розбудити ксьондза Вебера. На щастя, той не спав. Скоріше за все, він ще й не лягав. Побачивши сестру, він підвів голову.

– І

1 ... 18 19 20 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Солдати гріху, Анджей Зем'янський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"