Читати книгу - "Програне парі, Аріна Спел"

Так, майже опівніч , ледь не закуняла чекаючи . Тихенько відчинила двері. Нікого. Навшпиньках кралася коридором. Знайшла потрібну стежку і попрямувала до озера. Яке ж воно прекрасне. Сподіваюсь, не глибоке. Постояла на березі, впитуючи в себе місячне сяйво, зняла зайвий одяг, він лиш заважатиме. Для чого одягла мереживну білизну? Не знаю. Хотілося бути красивою. Сміливо ступила перший крок і пішла.

Неймовірні відчуття. Магія ніби просочується крізь мене, забираючи всі турботи і страхи, приносячи спокій і рівновагу. Назад поверталася зовсім іншою. Сповненою умиротворення . 
Десь на середині шляху гучний крик сови , ніби невидимий поштовх, вивів мене з рівноваги. Мить і я під водою. Паніка. В спробі вибратися , боляче вдарилася головою об перешкоду , що була наді мною. Шлях знову став суцільний. Почала борсатися, в спробі звільнитися. Відчайдушно метатися.

Стоп. Та тут води по пояс. Я на мілені. Поповзла в ліво і з полегшенням вдихнула, коли випірнула з води. 
Лаючись на чому світ стоїть знов залізла на ту нещасну місячну стежку. Дуже воно граційно виходило. Перехилилася , хапаючись руками за протилежний край і намагалася закинути ногу, яка весь час ковзала. Ледве викарабкалась , стоячи навколішки все ще чортихалася, спльовуючи воду. 
Вдих-видих. Все добре. Нічого ж не сталося. 
Підвелася, огледіла себе, зняла траву, що налипла на тіло. Сподіваюся пʼявок тут нема. Бррр.

Коли підвела очі, ноги самі понесли мене на зад. Я робила кроки у зворотному напрямі.

-Стій. Там прірва. Озеро дуже глибоке, ти на краю мілини. 
Я заклякла. Дивилася на Айрона, що незнамо звідки взявся і стояв на березі. В одних штанях. За декілька метрів біліла його сорочка.

-Ти чого роздягнувся - хотіла крикнути, натомість пропищала.

-На мені хоч штани є. 
Ну так, слушно. Я майже гола. Оскільки прикритися не було чим і відступати було нікуди, я , з високо піднятою головою попрямувала до берега. 

-Ти можеш влазити у неприємності якось дозовано? Скажімо, раз на тиждень. Дати мені хоч якийсь відпочинок? 

-Які ще неприємності? Нічого ж не сталося!

-Озеро глибоке! Піди ти під воду трохи раніше, знаєш щоб було?

-Але ж все гаразд! Я робила це не раз. Завжди виходило.

-Сама?

-Ні. І, взагалі, як ти тут опинився? 

-Свіжим повітрям вийшов подихати.

Він загарчав. Зіниці стали вертикальні. Його ніздрі розширилися, втягуючи повітря.

-Чого ти знову злий?- не витримала я.- Весь час на мене злий. Таке враження, що хочеш мене вбити. 
-Хочеш знати, чого я зараз хочу насправді? - його очі палали в цей момент.

-Ні.- боязко відповіла.

-Пізно.

Смикнув мене на себе. Притис. Мокра білизна не робила ніякої перешкоди, щоб я відчула його збудження. Він хоче мене!! Здивовано кліпала очима, підвівши на нього погляд. 

-Відьма. Справжня відьма.

І впився в мене поцілунком. Таким відчайдушним. Таким пристрасним. Його губи зминали мої , пʼючи з мене подих. 
Стогін сам зірвався з моїх губ. Руки самі залізли в його волосся. Вуста самі відповідали на це божевілля. Знемога розтеклася тілом, унеможливлюючи супротив. 
І в цей момент я відчула, як моя пантера, яка міцно спала вже декілька років поспіль, стрепенулася. Квола і знесилена, в спробі обороту, почала тягнути з мене енергію. 
Світ став втрачати реальність, все попливло перед очима. 
-Бріано!

Останнє що почула, перед ти, як втратити свідомість.