Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Втім, мене це не стосується. Я виконаю свою частину договору, Мирт повністю вступить у право успадкування, отримає титул герцога, як там її, Фладефії - і все! Наші шляхи розійдуться назавжди. Нехай собі гуляє, дурисвіт такий хоч цілими тисячоліттями. Мені однаково!

А поки я перебуваю на Демонії, слід і мені насолодитися життям, новими враженнями і побільше дізнатися про чужий світ, тому що, реально, пощастило потрапити сюди, побачити те, що іншим зась. Піду - і для мене теж дорога сюди буде закрита назавжди. І я припала до скла, розглядаючи ландшафт.

 - Так, Мирте, - згадалося, - а що за Мертві Землі, які твоя маман переконувала облетіти? Ти мені про них не розповідав.

 - А що розповідати, якщо це темна пляма на світлому лику Демонії, - насупився демон.

 - У сенсі?

 - У тому сенсі, що... Гаразд, розповім. Деякий час назад на землі Демонії впав метеорит. На щастя, місця ці виявилися незаселеними, величезні ліси на заході материка, тому ніхто не загинув. Падіння засікли спостережні станції, послали експедицію за уламками, але п'ятеро демонів і семеро людей пропали без вісті. Зрозуміло, потрібно було з'ясувати, що сталося. І ще дві експедиції згинули, ось начебто все було в повному порядку, йшли собі лісом, як раптом зв'язок перервався і більше ніяких звісток від них не надходило. Взялися за аномалію серйозно. Але... Ні аерони, ні навіть просто дрони з відеокамерами не долітали. Так і не змогли з'ясувати, в чому ж справа, незважаючи на розвинену науку і високі технології. Назвали цю аномалію Зоною № 6 і заборонили її відвідування. А в народі прижилася назва Мертві Землі, хоч насправді вони і не мертві, а через те, що звідти ніхто не повертався. Так Зона стала темною плямою на нашій історії. Але якби на цьому все закінчилося! Спочатку вона займала дуже обмежену територію, але незабаром стала розширюватися від епіцентру в обидві сторони. З одного боку вона швидко дісталася моря, а з іншого продовжує врізатися таким собі променем все далі і далі в наші землі. Люди в паніці кидають нажиті місця, їдуть подалі, існує програма допомоги переселенцям. Але найстрашніше, що швидкість розширення Зони зростає. Вчені Демонії продовжують працювати над проблемою, що виникла, але поки результатів немає. І ми навіть не знаємо, що чекає нас у майбутньому...

 - Значить, не все так гладко в світі демонів, як здалося з першого погляду, - похитала головою я.

 - Поки ми живемо, як і раніше, намагаючись не думати про небезпеку, що насувається, але час працює не на нашу користь. Тому і говорити про Мертві Землі не хочеться, що відразу відчуваються безсилля та безвихідь.

А у мене в голові вже ціла картинка намалювалася, як демони, яких витіснила незрозуміла аномалія, переселяються до нашого світу, перетворюючи людей на рабів... може, вони й не збиралися, може, в демонів ще довго буде вистачати місця для проживання, може, скоро придумають, як впоратися з небезпекою і повернути ті землі до життя. Але я схильна до перебільшень і малювання в голові страшних картинок. Борюся з собою, борюся...

 - Гей, Ксюш, ти чого зависла? - штовхнув мене в плече Мирт. - Я тебе кличу-кличу, а ти не відгукуєшся.

 - А, вибач, задумалась.

 - Про що? Про Зону? Та не переживай. Поки вона ніякої небезпеки не представляє, ну, з'їла кілька покинутих сіл, головне - в неї не потикатися. Пішли, пожуємо чогось.

Їжа тут зберігалася в спеціальних контейнерах в холодильних камерах і, при відкриванні, розігрівалася автоматично.

 - Що ти будеш? - голос Мирта глухо долетів з холодильної камери, куди він поринув з головою.

 - Сподіваюсь на твій вибір, я ж у вашій кухні не особливо розбираюся.

 - Та наша майже як і ваша!

Демон дістав по порції грибного супчика, грибного жульєну і грибний, знову-таки, паштет.

 - Грибний день, - пояснив, розставляючи контейнери на столику біля прозорої стіни. - Мені подобається не змішувати смаки. А завтра буде рибний.

 - Та я не проти. Тим більше, що у вас все таке смачне, - я із задоволенням сьорбнула з бляшанки ковток напою, схожого на нашу фанту.

 - Знаєш, з чого це? З морських поліпів, - тицьнув пальцем в мою баночку Мирт, чекаючи реакції.

 - Ну... Якщо б ти спочатку це сказав, може, я б і не ризикнула пробувати. Але тепер вже все одно. Мені сподобалось. - І я потягнулася за другою бляшанкою.

 - А я думав - векати будеш.

 - Не дочекаєшся!

Ми вже закінчували трапезу, як вид за вікном поплив по колу, аерон робив поворот. Мирт побіг до рубки, подивитися, в чому справа. Я поспішила за ним.

 - Ось, бачиш, - почав пояснювати демон, - ми наближаємося до Мертвих Земель і автопілот розвернув нас, щоб облетіти небезпечну зону. Я ж казав, що це розумна машина!

Я з цікавістю втупилася на картинку за вікном. Здалеку Зона нагадувала виразку на тілі. Від інших земель її відділяла широка смуга мутно-жовтого кольору з червоними вкрапленнями, що нагадувало гній та сукровицю. Неприємне видовище. Що було за цією прикордонною смугою, розглянути не вдавалося, все немов у густому тумані. Аерон м'яко розвернувся і рушив уздовж «гниючого» краю на пристойній відстані.

Мирт втупився в карту-навігатор на одному з екранів, розташованих на пульті. Обличчя його прийняло заклопотаний вираз.