Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але що ще могла сказати Енні, Таппенс так і не судилося дізнатись, адже тієї миті чіткий голос з характерним металевим дзвоном гукнув:
— Енні!
Елегантна молода жінка підстрибнула, як підстрелена.
— Так, мем?
— З ким це ти говориш?
— Це молода жінка щодо роботи, мем.
— То веди її сюди. Негайно.
— Так, мем.
Таппенс провели в кімнату праворуч від довгого коридору. Біля каміна стояла жінка. Вона була вже не першої молодості, і краса, яку вона беззаперечно мала, пожорсткішала й огрубла. Певно, у молодості вона була сліпуче гарною. Її світло-золотаве волосся, трохи підкручене, довгими локонами спадало на шию, а яскраво-сині пронизливі очі немов мали здатність проникати в душу тих, на кого дивляться. Її витончену фігуру підкреслював чудовий пеньюар з тонкого атласу кольору індиго. І все ж, попри разючу граційність і майже неземну красу обличчя, в ній інстинктивно відчувалася присутність чогось жорсткого й загрозливого — якась металева сила, яка відбивалася в тоні її голосу і косому погляді очей.
Уперше Таппенс злякалася. Вона не боялася Віттінґтона, але ця жінка була інакшою. Мов зачарована, дівчина дивилася на довгу сувору лінію її губ, і її знов накривало тим самим почуттям паніки. Звична самовпевненість покинула її. Вона неясно відчувала, що обманювати цю жінку — не те саме, що обманювати Віттінґтона. У пам’яті промайнули застереження містера Картера. Справді, тут годі було розраховувати на милосердя.
Поборовши інстинктивну паніку, що під’юджувала її підібгати хвоста й втекти не зволікаючи, Таппенс твердо і з повагою глянула в очі леді.
Начебто задоволена першим враженням, місіс Вандемеєр жестом вказала на стілець.
— Можете сідати. Звідки ви дізналися, що мені потрібна покоївка?
— Через друга, який знає тутешнього ліфтера. Він подумав, що це місце може мені підійти.
І знову здалося, що її наскрізь пронизує погляд василіска.
— Ви говорите, як освічена дівчина.
Не вдаючись у подробиці, Таппенс переповіла свою уявну кар’єру, як пропонував містер Картер. При цьому їй здалося, що напруга у ставленні місіс Вандемеєр послабшала.
— Бачу, — нарешті зауважила вона. — Є хтось, кому я можу написати для рекомендацій?
— Востаннє я жила з міс Дафферін у «Домі пастора» в Лланеллі. Я пробула в неї два роки.
— А потім вирішили, що заробите більше грошей, переїхавши до Лондона, я так гадаю? Що ж, для мене це неважливо. Я плататиму вам 50—60 фунтів — скільки захочете. Можете взятися до роботи негайно?
— Так, мем. Сьогодні, якщо скажете. Моя скриня в Паддинґтоні.
— То їдьте й заберіть її на таксі. Тут неважко працювати. Мене подовгу тут не буває. До речі, як вас звати?
— Пруденс Купер, мем.
—Дуже добре, Пруденс. Їдьте по вашу скриню. Я буду на обіді. Кухарка вам усе тут покаже.
—Дякую, мем.
Таппенс пішла. Елегантної Енні ніде не було видно. У вестибюлі внизу дивовижний портьє відсунув Альберта на задній план. Таппенс навіть не глянула на нього, смиренно виходячи надвір.
Пригода розпочалася, та дівчина вже не мала того піднесення, що вранці. Їй спало на думку, що, коли невідома Джейн Фінн потрапила в руки місіс Вандемеєр, імовірно, для неї все скінчилося кепсько.
РОЗДІЛ 10
На сцені з’являється сер Джеймс Піл Еджертон
У своїх нових обов’язках Таппенс не виявила жодної незграбності. Доньки архідиякона були добре навчені хатніх справ. А ще майстерно навчали «зелених дівиць» — невідворотний наслідок того, як «зелена дівиця», уже обізнана, від’їздила туди, де її новонабуте знання приносило суттєвішу винагороду, ніж худий гаманець архідиякона.
Тож Таппенс не надто боялася показати себе невправною. Кухарка місіс Вандемеєр спантеличила її. Вона явно відчувала смертельний жах перед своєю господаркою. Дівчина подумала, що, можливо, місіс Вандемеєр має якусь владу над нею. Окрім того, жінка готувала як шеф-кухар, у чому Таппенс мала нагоду переконатися того ж вечора. Місіс Вандемеєр очікувала на вечерю гостя, і Таппенс, як годиться, блискуче накрила стіл на двох. Подумки вона трохи нервувалася через цього гостя. Висока ймовірність, що ним виявиться Віттінґтон. Вона була цілком упевнена, що він її не впізнає, та все ж було б приємніше, якби гість виявився незнайомцем. Однак нічого не лишалося, окрім як сподіватися на краще.
О кілька хвилин по восьмій у двері подзвонили, і Таппенс, здригаючись всередині, пішла відчиняти. На її полегшення, гостем виявився другий з двох типів, слідом за якими пішов Томмі.
Він назвався графом Степановим. Таппенс оголосила про його прихід, і місіс Вандемеєр підвелася з низенького дивану із задоволеним муркотінням.
— Я така рада бачити вас тут, Борисе Івановичу, — сказала вона.
— А я — вас, мадам! — Він низько схилився до її руки.
Таппенс повернулася на кухню.
— Граф Степанов чи щось таке, — сказала вона і вдала щиру неприкриту цікавість: — Хто він?
— Російський джентльмен, здається.
— Часто приходить?
— Час від часу. А тобі навіщо?
— Подумала, що він небайдужий до місіс, тільки й того, — пояснила дівчина, додавши з виглядом образи: — Нащо ви так сприймаєте!
— Я, взагалі-то, про суфле непокоюся, — відрізала жінка.
«Ти щось знаєш», — подумала Таппенс, а вголос лише сказала:
— Подавати на стіл зараз? Ну ж бо.
Накриваючи стіл, Таппенс уважно слухала все, про що говорили. Вона пам’ятала, що це один з двох чоловіків, за якими стежив Томмі, коли вона востаннє його бачила. І хоч навряд чи б вона це визнала, дівчина починала непокоїтись за свого партнера. Де він? Чому від нього жодної звістки? Перед тим як піти з «Рітц», вона домовилася, щоб усі листи або повідомлення відразу надсилали спеціальним кур’єром до маленької канцелярської крамниці поблизу, куди часто навідувався Альберт. Щоправда, вона розсталася з Томмі лише вчора вранці й казала собі, що тривожитися за нього безглуздо. І все ж дивно було, що він не надіслав жодної звістки.
Але скільки б вона не дослухалася, розмова не давала жодних підказок. Борис і місіс Вандемеєр обговорювали суто сторонні речі: відвідані вистави, нові танці та останні світські плітки. Після вечері вони віддалилися до маленького будуара, де місіс Вандемеєр розляглася на дивані, страшенно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий суперник, Агата Крісті», після закриття браузера.
