Читати книгу - "Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко"

За тридцять хвилин все було зроблено. Викопали яму, в яку можна було пролізти. Розвідники ж прибігли запихавшись, але повідомили що не знайшли ніяких слідів розбитих дверей, чи вікон, вибитих воріт чи паркану. Все було чисто. Було лише розбите вікно невеликого магазину, навпроти гіпермаркету, та це не дивно оскільки магазинчик працював цілодобово та вибите скло – це більше схоже на варварство дикунів, оскільки магазин був з відкритими дверима.

            Мілана дуже зраділа новинам, її впевненість в тому, що ніхто не проліз в гіпермаркет виправдалась. Світла в гіпермаркеті не бачили, як не було ніде на вулиці. Звичайно, діти й не думали, що світло зникло лише у них в будинку. Також була надія на те, що багато дітей боїться темряви, тому ніхто не сунеться до сюди.

            Пролізли під парканом, бережно засипали за собою яму. Десь годину загін ходив по подвір’ю, але вже не ховались, оскільки за залізним парканом ззовні нічого не було видно. На подвір’ї дійсно було багато вантажівок та складського інвентаря. Всі рампи були закриті, на воротах висіли величезні закриті замки. В машинах точно були продукти, оскільки запах від них був божевільно не приємний. За стільки днів, ніщо не могло залишитись свіжим. А сонце гріючи машини, допомагало продуктам зіпсуватись.

            За гіпермаркет не дуже хвилювались, він був величезний та просторий. Там має бути прохолодно, і навіть сонце не могло нагріти таку велику будівлю.

- Мілана, слухай, тут так багато місця, все захищено високим парканом, - пошепки сказав Ілля, - може нам варто сюди перебратись? Гіпермаркет під боком, в нього наче ніхто ще не залазив. Ворота зачинені!

- А ти не думав про те, що як тільки дикуни дізнаються про те, що ми тут живемо, - почув Іллю Устим, - до нас почнуть лізти, просити або вимагати продукти та їжу. А якщо прийде ціла армія? Нас же виженуть звідси, якщо ще й живими лишать. Як ми будемо відбиватись?

- Так, але у нас високий паркан, - не вгавав Ілля, - ніхто не пробереться через нього.

- Ну звісно, а вирити під парканом яму може лише плем’я Зодчих?, - всміхнулась Мілана, - інші до такого не додумаються?

Ілля надувся та замовк, а Христина навпаки підключилась та видала геніальну ідею:

- Можна взяти машину та збити паркан на всій швидкості. Машина ж не дерев’яна, вона спокійно розтрощить залізний паркан.

- Дійсно, - Мілана потерла потилицю, - і чому ми досі не додумались завести машину у нас вдома?

Дівчина була метр з кепкою, але ситуація навколо часто давала забути той факт, що не сплять лише діти. Та й машини бувають різні. Мілана точно знала, що в машині батьків перемикати передачі не треба, вони автоматично перемикаються. Що це значило – вона не дуже розуміла, але знала це точно. По суті, треба нажимати лише газ та гальмо, та й крутити руль. Як дотягнутись до всього одночасно – це вже інше питання.

- Добре, не будемо відволікатись, - сказала Мілана та шикнула, - подумаємо про це пізніше. Але, Христина, ти молодець!

Розвідники знайшли декілька дверей з написом «Вихід». Вирішили, що саме ці двері треба спробувати відкрити. Як вихід, так і вхід. Тепер справа була за простим як думали діти – відімкнути замок. Дістали шпильки, скобки, викрутки. Возились дуже довго, та двері відкрити так і не змогли. Устим все більше був настроєний дістати молоток та колотити в двері поки не зроблять дірку.

- Чому в фільмах все так легко, - обурився Ілля, розлючений тим, що нічого не виходить, - засунув шпильку, покрутив та все відкрилось.

- Може тому що на дверях написано «Вихід»?, - подав голос Роня.

- Може й так, але двері мають відкриватись, - подумала вголос Мілана, от і я вирішила, що тут всі виходять.

Несподівано Роня крикнув «Ура!», але швидко закрив рота руками. Мілана розлючено глянула на хлопчика, та покрутила пальцем біля скроні. Аліша ж вигнула спину та зашипіла на переляканого хлопця

- Щось тільки що випало всередині, - пошепки сказав Роня, - я почув як щось впало та брязнуло. Це мабуть ключі, які були з тієї сторони дверей. Це ж «Вихід»!

Далі, справи пішли краще. Замок вже не міг довго бути зачиненим. Замкова щілина стала глибокою, шпильки входили простіше та легше. Ще трохи, всередині щось покрутилось та клацнуло. Двері скрипнули та відкрились.

Діти почали пригати по колу, не відкриваючи ротів. Це був дикий та смішний танець. Зі сторони було схоже на якийсь ритуальний танець шаманів, хлопці та дівчата махали ногами та руками в різні сторони.

- Ми це зробили, - пошепки сказала Мілана, закінчуючи танець та поправляючи волосся, - ми відкрили печеру скарбів!

Дівчина дістала ліхтарик, включила його та посвітила всередину відкритого коридору. Світло ліхтарика розірвало темряву. Величезний зал з піддонами був заставлений під стелю. Десь всередині був вхід в торговий зал. Але вже зараз діти бачили неймовірно величезні запаси їжі, інших продуктів та всіляких потрібних та цікавих речей.

             Плем’я Зодчих обов’язково буде жити та буде процвітати. Судячи з кількості всього цікавого, що діти бачили – існувати тут можна до кінця свого життя. Або поки всі продукти не зіпсуються. Та так далеко діти не любили заглядати. І не хотіли.

             Зайшовши до приміщення, розійшлись в різні сторони, вивчаючи все навколо. Тут треба витратити не одну годину, записуючи що саме тут є, малюючи карту приміщення для майбутніх походів.