Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

 Мені подобалося дражнити Елю, бачити в її очах виклик і злість. Здається, з нею я стаю тим самим хлопчиськом, який смикає за волосся дівчат, які йому подобаються. Але головне не це!
Сьогодні я зрозумів, що моя холодність та ігнорування її жіночих принад дає зворотний результат. Еллі намагається сподобатися мені, зацікавити собою і сама(!) прагне до спілкування.
Мені нічого не потрібно вигадувати, щоб запросити її на обід або вечерю. Досить просто ніби ненароком поцікавитися, чи може вона скласти мені компанію. Звісно, підтекст у наших побачень - дружні та ділові стосунки, але яка різниця, якщо вона поруч і більше не задивляється на усіляких В'ячеславичів? 
Ось і зараз, закінчивши переглядати звіти, я схилив голову в бік столу моєї особистої помічниці і запитав:
- Може зробимо перерву і підемо на обід трохи раніше?
Еля замислилася лише на мить, а потім, зачинивши блокнот, сголосилася:
- Чому ні? На сьогодні в нас не заплановано жодних зустрічей. Маємо можливість розподіляти час як завгодно.
Спочатку я хотів відвезти моє неприступне щастя в уже звичний для нас обох ресторан, але потім змінив думку. Мені стало цікаво, як вона відреагує, якщо я привезу її в інше місце, з нашого минулого життя. Чи згадає вона отого мажора? Чи дійсно забула про мене як про незначний епізод у своєму житті?
Еллі виглядала невимушеною, навіть коли ми виїхали за межі міста. Вона все ще жила справами фірми, обговорюючи останні новини. І лише коли я звернув до захованого в лісі невеликого готелю-ресторану, дівчина замовкла й напружилася. Еля вдивлялася в пейзаж за вікном і кусала губи.
- Один знайомий порадив мені ресторан «Мисливець». Ти була там?
- Так, - тихо, але твердо відповіла моя дівчинка.
Я мимоволі посміхнувся. Виходить, пам'ятає.
- І як? Сподобалося?
Здавалося б дрібні запитання, але для мене відповіді на них мали велике значення.
- Чарівно: тихо, спокійно, затишно. Здається, що весь світ стоїть на паузі.
Саме так і я себе почував там. Цей ресторан я знайшов випадково. Просто після чергової загульної ночі прокинувся в одному з номерів готелю. Жерти хотілося страшенно, і я без особливої надії заглянув у ресторан. З першої миті, коли я відчув запах дерева, закохався в це місце. Одразу згадалося дитинство в селі у діда, його майстерня, немов перенісся назад у безтурботний і щасливий час, коли ще батько не був меблевим магнатом, і нашим світом не правили гроші та зв'язки. 
- Чудово, виходить, мене не збрехали!
Я безтурботно посміхнувся, а ось Еллі зникла кудись у власних думках. Мене це тішило і злило одночасно. Як вона може думати про іншого, коли я поруч? І водночас факт, що марнотратник життя  залишив слід у її серці, тішив.
Трясця, через цю красуню в мене з'явиться роздвоєння особистості.
Перевів погляд на дорогу і криво усміхнувся, коли на горизонті з'явився побудований зі зрубу комплекс. Гостинно відчинені важкі дерев'яні ворота немов промовляли «ласкаво просимо».
Паркувальних місць було вдосталь, і мій хаммер цілком прийнятно розмістився на майданчику, якраз навпроти штучного ставка, в якому плавала пара лебедів. Кілька секунд ми спостерігали за ними, але птахи не робили нічого цікавого - просто плавали поруч. А може в цьому й секрет? Не потрібні особливі жести, головне - просто бути поруч із тим, хто для тебе важливий?
Ми вийшли з машини, але раптом Еллі забарилася, а потім і зовсім зупинилася, уважно вивчаючи авто, немов уперше його помітила.
- Костянтине Веніаміновичу, а ви давно купили цю машину?
- Давно.
Дівчина насупилася сильніше. Чорні хамери не дивина, їх досить багато в країні. Тоді я їздив на такому ж, тільки номери були інші - пафосні. Перед поверненням додому, я попросив батька замінити їх на прості, але так, хаммер - це доказ, що поєднує обидві мої іпостасі. 
- Усе гаразд?
Усередині мене немов струна натягнулася. Дізнається чи ні? Чи здогадається? По правді кажучи, мене влаштовували обидва варіанти.
- Так, вибачте.
Невелика петляста доріжка з жовтого каменю вела до ресторану, на відміну від сірої. Та вказувала шлях до готельного комплексу. Я помітив який погляд кинула в той бік Еллі. Вона пам'ятає, а можливо, навіть згадує те божевілля, що опанувало нами в одному з номерів люкса.
Я теж згадав. Малюнки минулого були надто нав'язливими й солодкими, тому прогнати їх вдалося не одразу. Лише коли ми вже присіли за столик, і я відкрив меню.
У мої плани входили лише обід і невелика перевірка Еллі. Чи пам'ятає вона мене минулого? Які почуття я в неї викликаю, якщо так?
Тільки, здається, гра надто захопила мене, бо я сам усвідомив, що роблю точно таке саме замовлення, як і тоді на нашому першому побаченні, лише озвучивши його офіціантові.
Кароока міцно стискала шкіряну папку меню і намагалася впоратися із собою.
- Мій друг казав, що тут готують неперевершене дорадо на вугіллі.
Спроба виявилася вдалою. Еллі кивнула і трохи заспокоїлася. Вона повірила, що це лише збіг, а не однаковий смак у двох чоловіків.
- Минулого разу я куштувала її. Вона справді гарна. 

На її обличчі навіть з'явився невеликий рум'янець.
- Вам також принести цю страву? - поцікавився офіціант, вклинюючись у нашу розмову.
- Ні. Цього разу я хотіла б спробувати фірмову страву шеф-кухаря. 
- Ви впевнені? 
У голосі хлопця чувся сумнів, але наполягати він не наважився після того, як почув упевнене «так» від Елі.
- Костянтине Веніаміновичу, можна я поставлю вам запитання?
- Слухаю.
- Що ви будете робити з тими, хто обкрадав компанію?
Я заломив брову. Несподіване запитання.
- Вимагатиму відшкодувати збитки і звільню з фірми. Якщо по-людськи не вдасться все вирішити - залучу відповідні органи.
Кровожерливості в мені немає, навпаки, кортить скоріше покінчити з цією історією, підбити підсумки цієї, здавалося б, нескінченної ревізії і нарешті розпочати реалізацію свого проєкту.
- А якщо співробітник поки що не в змозі повернути кошти? Чи можливо розглянути варіант із погашенням заборгованості із заробітної плати?
Тепер уже настала моя черга насупитися. Коли я розглядав підозрюваних, кандидатура Еліни навіть ні на мить не зацікавила мене. Невже даремно?
- Ви хочете в чомусь зізнатися мені?
Ким-ким, а грабіжницею дівчина не виглядала. Тільки тоді я й подумати не міг, що відкрита, весела, трохи відчайдушна дівчина, яка так щиро відповідала на мою прихильність, брехуха, для якої я лише вдале замовлення.
Мені досі не хотілося в це вірити. Видно, я надто прихильний до Еллі. Надмірно і невиправдано.
- Ні! - вигукнула вона і тут же здулася: - Так.
Ну ось, ще один удар у спину від тебе, кароока. Скільки їх ще буде, поки я повністю не позбудуся бажання володіти тобою і не викину зі свого життя?
- Я вас слухаю, Еліно.