Читати книгу - "Місія: Врятувати Різдво , Roman Havrik"

Зимовий вечір огортав Майстерню м'яким сутінковим світлом. Софія сиділа біля каміна, гортаючи старий щоденник, який бабуся дала їй. Це був особистий щоденник її прабабусі, яка теж була хранителькою різдвяної магії. "Знаєш," - сказала бабуся, присідаючи поруч, - "твоя прабабуся завжди казала, що найважливіша частина магії - це вміння її передати далі." Софія підняла погляд від пожовклих сторінок. "Що ти маєш на увазі?" "Магія Різдва існує стільки ж, скільки існує саме свято," - почала пояснювати бабуся. - "Але кожне покоління привносить у неї щось своє. Як ти зі своїми новими захисними мелодіями." Дівчинка замислилась. За останні кілька місяців вони створили цілу колекцію нових магічних мелодій, кожна з яких охороняла різні аспекти різдвяної магії. Але щось підказувало їй, що бабуся говорить про щось більше. "Софіє," - продовжила бабуся серйозним тоном, - "настав час розповісти тобі дещо важливе. Щось, про що я думала вже давно." В цей момент у кімнату влетів Тінкербелл, а за ним зайшла Сніжинка. Вони теж виглядали незвично серйозними. "Ми теж хотіли бути присутніми під час цієї розмови," - сказав Тінкербелл, сідаючи на спинку крісла. Бабуся кивнула і продовжила: "Кожен хранитель різдвяної магії рано чи пізно повинен почати готувати свого наступника. І я відчуваю, що для мене цей час настав." Софія відчула, як її серце пропустило удар. "Але... ти ж нікуди не збираєшся? Правда?" "О ні, моя люба," - усміхнулась бабуся. - "Я ще довго буду поруч. Але магія... вона повинна рости і розвиватися разом з новим поколінням. І ти, Софіє, довела, що готова взяти на себе більшу відповідальність." "Я?" - прошепотіла дівчинка. - "Але я ще так мало знаю..." "Більше, ніж ти думаєш," - втрутилася Сніжинка. - "Згадай, як ти врятувала мелодію бажань. Як створила нові захисні заклинання. Як навчилася чути голоси різдвяних див." "І головне," - додав Тінкербелл, - "ти ніколи не втрачала віри. Навіть у найтемніші моменти." Бабуся дістала з кишені маленький кришталевий ключ. Він світився м'яким блакитним світлом і, здавалося, пульсував у такт з биттям серця. "Це Ключ Хранителя," - пояснила вона. - "Він передається від одного хранителя до іншого, коли приходить час. З його допомогою можна відкрити Кімнату Часу." "Кімната Часу?" - перепитала Софія. - "Я ніколи про неї не чула." "Тому що вона відкривається тільки тоді, коли в цьому є потреба," - відповіла бабуся. - "В ній зберігаються найважливіші секрети різдвяної магії. І саме там новий хранитель отримує свою силу." Софія обережно взяла ключ. Він був теплим на дотик і злегка вібрував, ніби визнаючи її. "Але як я дізнаюся, що готова?" - запитала вона. "Ключ сам підкаже," - сказала бабуся. - "Коли прийде час, він приведе тебе до Кімнати Часу." Раптом здалеку долинув звук дзвонів. Але це були не звичайні різдвяні дзвони - їхній звук був глибшим, древнішим. "Дзвони Долі," - прошепотів Тінкербелл. - "Вони дзвонять тільки в особливі моменти." Софія відчула, як ключ у її руці потеплішав ще більше. А потім у повітрі з'явилася тонка срібляста нитка - така ж, як ті, що вели її до загублених дітей минулого Різдва. "Схоже, час настав раніше, ніж ми думали," - сказала бабуся, піднімаючись. - "Ходімо. Я проведу тебе до входу, але далі ти повинна йти сама." Вони пішли за срібною ниткою, яка вела їх через коридори Майстерні. Софія помітила, що там, де вони проходили, іграшки на полицях оживали і вклонялися, а різдвяні вогники спалахували яскравіше. Нарешті вони дійшли до старої дерев'яної двері, якої Софія ніколи раніше не бачила. Вона була прикрашена різьбленням, що зображало різні сцени з історії Різдва. "Це вхід до Кімнати Часу," - сказала бабуся. - "Далі ти підеш сама. Але пам'ятай - що б ти там не побачила, залишайся вірною своєму серцю." Софія міцно обійняла бабусю, потім кивнула Тінкербеллу і Сніжинці. Глибоко вдихнувши, вона підняла кришталевий ключ. Він сам полетів до замкової щілини і повернувся. Двері безшумно відчинилися, відкриваючи прохід, наповнений м'яким сяйвом. Софія зробила крок вперед і опинилася в неймовірному місці. Кімната Часу виявилася величезним круглим залом, стіни якого були зроблені з живого світла. Воно постійно рухалося, створюючи образи з минулого і майбутнього. Софія бачила перше Різдво, народження різдвяної магії, появу перших духів свята. В центрі зали стояв величезний годинник, але замість цифр на його циферблаті були різні символи, значення яких Софія якимось чином розуміла. Вони розповідали про цикли магії, про зміну поколінь, про вічний танець світла і темряви. "Ласкаво просимо, Софіє," - пролунав голос, який здавався водночас молодим і древнім. З світла виступила фігура - жінка, яка виглядала то молодою дівчиною, то мудрою старою. "Я - Хранитель Часу." "Ви... ви справжній Хранитель Часу?" - прошепотіла Софія. - "Той, хто створив першу різдвяну магію?" "І так, і ні," - усміхнулася жінка. - "Я - всі хранителі, які коли-небудь були. І ті, які ще будуть. Час тут тече інакше." Вона підійшла до годинника і торкнулася одного з символів. У повітрі з'явилося зображення - Софія впізнала себе в момент, коли вона вперше взяла в руки чарівну скрипку. "Ти пройшла довгий шлях з того дня," - сказала Хранитель Часу. - "І довела, що готова прийняти нову відповідальність." "Але я все ще так багато не знаю," - зізналася Софія. - "Як я можу бути хранителем?" "Саме тому ти тут," - відповіла жінка. - "Щоб отримати знання всіх попередніх хранителів. Але спершу ти повинна зрозуміти одну важливу річ." Вона провела рукою, і зображення змінилися. Тепер Софія бачила різних дітей - тих, кому вона допомогла, тих, хто повірив у дива завдяки їй. "Бачиш?" - запитала Хранитель Часу. - "Ти вже давно виконуєш роботу хранителя. Кожен раз, коли ти допомагала комусь повірити в магію Різдва, ти зберігала і примножувала її." Софія дивилася на образи і розуміла - це правда. Вона справді змінила щось у світі, допомогла зберегти віру в дива. "Але тепер настав час зробити наступний крок," - продовжила Хранитель Часу. - "Ти готова прийняти повну силу хранителя?" Софія глибоко вдихнула і кивнула. "Так. Я готова." "Тоді підійди до годинника і торкнися його центру." Коли Софія це зробила, годинник засяяв яскравіше. З нього почала виливатися світло-золота енергія, яка огорнула дівчинку. І раптом вона почала бачити і розуміти речі, які раніше були приховані від неї. Вона побачила, як працює магія Різдва на найглибшому рівні. Як переплітаються нитки доль, як народжуються і згасають бажання, як віра дітей живить магію свята. Вона зрозуміла, як створювати нові магічні мелодії, як знаходити загублені душі, як зцілювати розбиті серця. Але найголовніше - вона побачила своє місце в цьому всьому. Не просто як учениці чи помічниці, а як повноправної хранительки різдвяної магії. Коли світло згасло, Софія відчула себе іншою. Не старшою чи мудрішою - просто більш цілісною, ніби нарешті знайшла відповіді на питання, які навіть не знала, як сформулювати. "Тепер ти справжній хранитель," - сказала Хранитель Часу. - "Але пам'ятай - з великою силою приходить велика відповідальність." "Я розумію," - відповіла Софія. - "І я обіцяю використовувати цю силу мудро." "Знаю," - усміхнулася жінка. - "Саме тому ти була обрана." Раптом одна зі стін засяяла яскравіше, і на ній з'явилося зображення Майстерні. Але щось було не так - над нею збиралися темні хмари, які не були схожі на звичайні зимові хмари. "Що це?" - стривожено запитала Софія. "Твоє перше випробування як хранителя," - відповіла Хранитель Часу. - "Темрява, яку ви перемогли минулого року, була лише початком. Тепер вона повертається - сильніша, хитріша і небезпечніша." "Але чому? Ми ж перемогли її!" "Темрява, як і світло, є частиною балансу," - пояснила жінка. - "Вона не може бути знищена повністю. Але вона може бути перетворена, як ти вже одного разу зробила." Софія згадала, як перетворила темряву на світлячків. "Але цього разу все складніше, так?" "Так. Цього разу темрява намагається не просто знищити Різдво - вона хоче змінити саму його суть. Перетворити свято любові і добра на щось інше." На стіні з'явилися нові образи - діти, які перестали вірити в дива; дорослі, які забули про справжній дух Різдва; світ, де магія свята перетворилася на порожні ритуали. "Що я повинна робити?" - запитала Софія. "Використай все, що ти дізналася," - відповіла Хранитель Часу. - "І пам'ятай - справжня сила хранителя не в магії, а в здатності запалювати світло в серцях інших." Вона підійшла до Софії і поклала руку їй на плече. "Ти не сама. Всі попередні хранителі - частина тебе тепер. І коли прийде час, ти знатимеш, що робити." Раптом дзвони знову задзвонили, але цього разу їхній звук був тривожним. "Тобі пора," - сказала Хранитель Часу. - "Темрява не чекатиме." Софія кивнула і попрямувала до виходу. Але біля дверей зупинилася і обернулася. "Дякую," - сказала вона. - "За все." "Не дякуй," - усміхнулася жінка. - "Просто пам'ятай: магія Різдва - це не те, що ти отримуєш. Це те, що ти даруєш іншим." Коли Софія вийшла з Кімнати Часу, бабуся, Тінкербелл і Сніжинка все ще чекали на неї. Але тепер вони дивилися на неї по-іншому - з повагою і... гордістю? "Ти змінилася," - сказала бабуся, обіймаючи її. - "Я бачу в тобі світло всіх хранителів." "І воно прекрасне," - додав Тінкербелл, створюючи навколо Софії ореол з феєричного пилу. "Але у нас проблеми," - сказала Софія, розповідаючи про те, що показала їй Хранитель Часу. - "Темрява повертається." "Ми знали, що цей день настане," - кивнула бабуся. - "Тому і готували тебе." "Але цього разу все буде інакше," - сказала Сніжинка. - "Тепер ти повноправний хранитель." Софія подивилася у вікно, де вже збиралися темні хмари. Вона відчувала їхню силу, але тепер це її не лякало. Тому що вона нарешті зрозуміла найважливіше - справжня магія Різдва живе не в заклинаннях чи артефактах, а в серцях тих, хто вірить у дива. "Добре," - сказала вона, дістаючи свою скрипку. - "Тоді почнемо готуватися. У нас є робота." І коли вона провела смичком по струнах, нова мелодія народилася - мелодія надії, віри і незламної сили світла, яке завжди перемагає темряву. Це була пісня нового хранителя різдвяної магії, і вона лунала крізь простір і час, нагадуючи всім про справжній дух Різдва, який ніяка темрява не зможе подолати.