Читати книгу - "Тяжкі дні, Aira Molen "

Минає час, як мрія йде,  
Вже небо стало темним,  
Колись ми разом йшли вперед,  
Де світло не залишило тіні.  
Тепло було в наших руках,  
Де кожен день дарував надію,  
Але пісня щастя, мов стара стріла,  
Тепер не звучить в пустій тиші.

Майбутнє — це темний обрій,  
Що поглинає все, що було.  
Ми бачимо лише тіні,  
І кожен крок все більше важкий.  
Колись я бачив світло в очах,  
Та зараз я тільки шукаю  
Те, що зникло, як зорі в ночі,  
Залишаючи мене в темряві.

Небуття — це стан без імені,  
Де біль вже не має сили.  
Тут час не йде, не стоїть,  
І всі мої сліди втрачаються у пилу.  
Там не болить, не лякає,  
Там мрії вже не летять,  
І душа, як пустка, плаче тиха,  
У світі, де все — лише пісок і пил.

Усі ми йдемо через цей світ,  
Шукаючи тепла та світла,  
Та іноді забуваємо,  
Що час не зупиниться для нас.  
І все, що було, йде в небуття,  
Туди, де вже нема імен,  
Де все закінчиться, але  
Залишиться тільки пам’ять про нас.

Кінець