Читати книгу - "Дама і Король, Viter"

Ранок настав занадто швидко. Ліана лежала у своєму ліжку, втупившись у стелю, але думками була ще вчора ввечері – на вулиці, під світлом ліхтаря, в теплих руках Яна. Її губи все ще пам’ятали той несподіваний, але такий особливий поцілунок.

— А-а-а-а! — вона різко закрилася ковдрою, намагаючись не кричати в голос, бо вдома всі ще спали.

Її серце калатало, наче вона щойно пробігла марафон.

"Що тепер? Як з ним спілкуватися? Чи щось змінилося? А раптом це була просто... емоція моменту?"

Ліана відкинула ковдру і втупилася у телефон. Жодних нових повідомлень.

— Ну, ясно, — пробурмотіла вона.

Вона намагалася не думати про це, але, збираючись до школи, нервово оглядала кожен наряд у шафі.

— А якщо він буде дивитися на мене? А якщо не буде? А якщо він взагалі зробить вигляд, що нічого не було?

Через десять хвилин роздумів вона просто вдягнула джинси і улюблений світшот, вирішивши, що їй байдуже.

Але не було.

У школі Ангеліна, як завжди, чекала її біля входу.

— Ооо, подруга, а ти виглядаєш як людина, яка або зірвала джекпот у лотерею, або отримала повідомлення з формулюванням «Нам треба поговорити», — Сорока примружила очі.

— Я не знаю, що ти маєш на увазі, — швидко відповіла Ліана, проходячи повз неї.

Але Ангеліна так просто не здається.

— А ну стій! Чекай! У тебе на обличчі написано, що сталося щось цікаве! Викладай!

Ліана мовчала, втупившись у підлогу.

— О-о-о! — Ангеліна розпливлася в усмішці. — НЕ МОЖЕ БУТИ! ВИ ПОЦІЛУВАЛИСЯ?

Ліана різко приклала руку до її рота.

— Тихіше, ти хочеш, щоб вся школа дізналася?!

— Так, — відказала Ангеліна, коли Ліана прибрала руку.

— Я не знаю, що це було. Це сталося випадково, — спробувала виправдатися Ліана.

— Ага. Випадково. Взагалі не помічаєш, як постійно «випадково» опиняєшся поруч з ним.

Ліана лише закотила очі.

— Слухай, тут одне з двох: або ви просто фізично не можете перебувати далеко одне від одного, або у вас закінчилося повітря, і ви вирішили дихати через поцілунки.

— Ангеліно! — обурено прошипіла Ліана, але не змогла втримати посмішку.

— Ну гаразд, гаразд. Я не тисну! Але якщо ти мені не розкажеш подробиці, я придумаю свою версію і поширю її серед усіх наших подруг.

Ліана важко зітхнула.

— Добре… Але якщо ти ще раз про це кричатимеш, я скажу, що це була твоя ідея.

Ангеліна склала руки на грудях і гордо мовила:

— О, я знаю, що це моя ідея. Я ж твій головний стратег з особистого життя.

Вони посміялися, і на хвилину все здалося, як завжди. Але раптом з-за рогу коридору з’явився Ян.

Ліана завмерла.

Ян ішов прямо до неї.

"О Боже. О Боже. О Боже. Що робити?!"

Він підійшов, посміхнувся – і, наче нічого не сталося, спокійно сказав:

— Привіт, Лі. Як настрій?

Ліана прокашлялася.

— Ем… нормальний. А в тебе?

— Теж нормальний. До речі, ти після уроків вільна?

Ліана відчула, як Ангеліна затримує дихання поруч.

— А що?

— Думаю, нам варто обговорити ще деякі ідеї для проєкту. Давай зустрінемось у тому ж кафе?

Ліана кліпнула.

— Так. Добре. Без проблем.

Ян кивнув, підморгнув і пішов.

Ліана повернулася до подруги, і тут же отримала по плечу.

— ЦЕ ЩО, ПОБАЧЕННЯ?!

— Ні, це просто ділова зустріч, — спробувала невимушено відповісти Ліана.

Але її усмішка говорила про інше.