Читати книгу - "Сюрприз вiд Валентина , Тетяна Олiйник"

— У в-вас викрутка є?

— Що?!

— Ну, ви м-меблі збирати вмієте? — захлинаючись від ридань запитала вона.

За пів години Михайло з шурупокрутом у руках, немов лицар із мечем, стояв на порозі її квартири. Побачивши заставлену меблевими коробками квартиру, він задумливо почухав лисину.

— Хм... Тут роботи на місяць, якщо не більше! 

— Ой, а як же я спати буду? — відчайдушно вигукнула вона.

— Таєчко, що у вас сталося?

Найменше їй хотілося зізнаватися в тому, що Михайло мав рацію і її приниження ні до чого доброго не призвели. Але зрадницькі сльози ніяк не хотіли зупинятися.

— Макс. Він заявив, що його коханка вагітна, і він хоче поселити її в моїй квартирі.

— Ось тобі на! А ви що ж, погодилися?

Тая втерла ніс і гордо підняла голову:

— Ну вже ні! До такого приниження я не опущуся! Я лише удала, що згодна, а сама купила меблі його коштом і перевезла свої речі.

— Що? Ось це номер! — розсміявся Михайло. — Спритно ви його зробили! Нічого не скажеш, заслужив!

— Ну, про це Макс поки не здогадується... — скромно посміхнулася вона крізь сльози. 

— Тобто розбирання ще попереду? У такому разі, Таєчко, вам сьогодні небезпечно залишатися самій, — зауважив він.

Скинувши куртку, Михайло уточнив, що з меблів у якому кутку має стояти, і взявся до роботи. Тая допомагала розпаковувати придбання і розбиратися в кресленнях. Коли робота була в самому розпалі, задзвонив мобільник. На екрані відобразилося ім'я Макса. Жінка довго не наважувалася відповісти. Виклик повторювався знову і знову, змушуючи здригатися при кожному звуці. Михайло уважно спостерігав за нею.

— Таєчко, ну ж бо? Сміливіше! Пора покінчити з цим раз і назавжди, — підтримав він.

Вона, немов схаменувшись, рішуче схопила слухавку.

— Так, Макс?

— Ти взагалі де? На годинник дивилася? Я вже биту годину тебе чекаю! — наїхав він. — Ми взагалі вечеряти збираємося?

— Знаєш, Макс, а я сьогодні не прийду.

— Що це ще за новини?! І де ж, дозволь запитати, тебе носить? — його уїдливий тон дратував до межі. Але у Таї був козир у рукаві, тому вона зберігала спокій.

— Я у себе вдома.

— Якого біса ти там робиш серед ночі?

Вона озирнулася на всі боки:

— Збираю меблі.

— Які ще меблі? Там же порожньо!

— Ті, які ти подарував мені на прощання, — незворушно продовжувала вона. 

— Що за маячня?! 

Але тут Макс затих, мабуть, розуміючи, що до чого. Тая почула, як грюкнули дверцята шаф. Переконавшись, що її речей більше немає, він заговорив зовсім іншим тоном.

— Тая, що за фокуси? Чому ти втекла від мене?

— Звільнила місце для іншої.

— Але я не хочу жити ні з ким, крім тебе, чуєш?!

— Про це треба було думати раніше, а тепер я вмиваю руки. Не хочу бути частиною твого гарему. Прощавай, Макс! — вона повісила слухавку.

За спиною Таї пролунали захоплені оплески.

— Браво, Таєчко! Я пишаюся вами! — похвалив Михайло. — Ви трималися чудово!

— Зачекайте, це ще не кінець. Зараз він перевірить кредитку.

І точно! Не минуло й години, як у двері подзвонили.  

Тая з гордо піднятою головою відчинила двері. 

На порозі стояв розлючений Макс. Він увірвався у квартиру і, бризкаючи слиною, закричав, не звертаючи уваги на збирача меблів. Такі люди зазвичай залишалися поза зоною його уваги.

— Гадина, що ти накоїла?

— Усього лише виконала твої вказівки. 

— Ти ж розорила мене!

— Але ж ти сам просив купити всі необхідні меблі й техніку.

— Адже не на таку ж суму!

— Це я ще скромно, — заявила Тая, відчуваючи за собою підтримку Михайла.

— Ти хоч розумієш, що загнала мене в борги перед банком?

— А на що ж ти розраховував?

— На необхідний мінімум! — з піною біля рота доводив Макс.

— Ну так би одразу й сказав, що хочеш поселити матір своєї майбутньої дитини на розкладачці, — незворушно знизала вона плечима.

— Ти ще знущаєшся?! — закричав він і, схопивши її за плечі, струснув щосили. 

Не витримавши, Михайло втрутився:

— Гей, ти легше з жінкою!

Макс обернувся на його голос, зневажливо кинувши через плече:

— Займися-но своєю роботою, мужик, і не лізь не у свою справу!

Михайло відклав інструмент і підійшов до кривдника:

— Ану, вийдімо на хвилинку... 

— От іще! — хмикнув той, не звернувши на нього уваги.

Однак Михайло міцно схопив його за плече, направляючи до дверей:

— Ходімо на вулицю!

Коли за чоловіками зачинилися двері, змучена подіями дня Тая присіла на коробку і втомлено впустила голову на руки. 

Михайло повернувся за п'ять хвилин.

— Ну ось і все, більше цей негідник тебе не потурбує, — усміхнувся він, блиснувши вставним зубом.

Вона підняла голову і здивовано подивилася на свого захисника, який уперше звернувся до неї на «ти». Тая раптом подумала: «Так ось воно, те золото, яке не впадає в око, але блищить красою своїх вчинків!»

Михайло повільно підійшов до неї, подавши руку, піднімаючи на ноги, і зазирнув в очі.

— Нарешті ти вільна! — вимовив він і, обіймаючи, притулив до себе її голову. 

Тая довірливо притулилася до його грудей, шукаючи захисту. «Це нічого, — думала вона, — джинси можна поміняти на костюм і зуб вставити новий... А добру душу не замінять ніякі модні прикиди!»

Михайло стискав її в обіймах як дорогоцінний дар. Тепер шлях до серця коханої жінки був відкритий. І дякувати за це він має Святому Валентину.

Кінець