Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вбивство у «Східному експресі» 📚 - Українською

Читати книгу - "Вбивство у «Східному експресі»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вбивство у «Східному експресі»" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 52
Перейти на сторінку:
ви не робите нічого, тільки все заперечуєте. Тепер слухайте сюди. Учора перед сном я читала журнал. Перед тим як вимкнути світло, я поклала цей журнал на маленький ящичок на підлозі біля вікна. У вас є такий?

Усі запевнили її, що так.

— Тоді дуже добре. Провідник зазирнув під полицю біля дверей, а потім зайшов і зачинив двері між мною і сусіднім купе, але він жодного разу не підходив до вікна. А сьогодні вранці цей ґудзик лежав просто на журналі. Я хотіла би знати, як ви це назвете?

— Це, мадам, я називаю докази, — сказав Пуаро.

Відповідь, здавалося, задовольнила леді.

— Я зліша за шершня, коли мені не вірять, — пояснила вона.

— Ви надали нам дуже цікаві та цінні докази, — заспокійливо сказав Пуаро. — Тепер можу я поставити вам кілька запитань?

— Так, звісно.

— Як так сталося, що ви побоювалися цього Ретчетта, однак не замкнули дверей між купе?

— Я замкнула, — швидко відповіла місіс Габбард.

— Замкнули?

— Ну, власне кажучи, я запитала ту шведку, — приємна людина — чи вони замкнені, і вона відповіла, що так.

— А чому ви самі не могли перевірити?

— Бо я лежала в ліжку, і моя сумка висіла на дверній ручці.

— Коли саме ви попросили її це зробити?

— Дозвольте подумати. Мабуть, це було о пів на одинадцяту чи за чверть. Вона прийшла запитати, чи в мене нема аспірину. Я пояснила їй, де він є, і вона сама його взяла з валізи.

— Ви ж самі були вже в ліжку?

— Так.

Вона раптом засміялася.

— Бідненька, вона була спантеличена. Розумієте, вона помилково відчинила двері в сусіднє купе.

— Те, що містера Ретчетта?

— Так. Ви знаєте, як складно йти вздовж потяга, коли всі двері зачинені. Вона помилково їх відчинила. Вона була дуже цим засмучена. Він засміявся, і я уявляю, що він міг сказати, щось не зовсім приємне. Бідолашна, вона вся аж тремтіла. «О! Я помилилася», — сказала вона. «Мені соромно так помилитися. Нехороший чоловік, — сказала вона. — Він сказав, що я занадто стара».

Доктор Константін хмикнув, і місіс Габбард мало не заморозила його своїм поглядом.

— Він не був хорошою людиною, — сказала вона, — таке сказати леді. Це неправильно — сміятися над таким.

Доктор Константін негайно вибачився.

— Після цього ви чули шум із купе містера Ретчетта? — запитав Пуаро.

— Ну, не зовсім.

— Мадам, що ви хочете цим сказати?

— Ну… — Вона помовчала. — Він хропів.

— А! Він хропів, так?

— Страшенно. Напередодні ввечері він зовсім не дав мені заснути.

— А ви не чули, як він хропів, коли запанікували через чоловіка, який був у вашому купе?

— Ну, містере Пуаро, як я могла це чути? Він же був мертвий.

— Ах, так, справді, — сказав Пуаро. Він був спантеличений.

— Місіс Габбард, ви пам’ятаєте справу про викрадення у сім’ї Армстронґів? — спитав він.

— Так, звичайно я пам’ятаю. І як цей негідник утік, його відпустили! Господи, мені б хотілося дотягнутися до нього власними руками.

— Він не втік. Він мертвий. Він помер минулої ночі.

— Ви ж не маєте на увазі? — від збудження місіс Габбард аж підвелася зі стільця.

— Так, саме це я і маю на увазі. Це був Ретчетт.

— Ого! Ого, тільки подумати! Я мушу написати все доньці. А хіба я вам не казала вчора ввечері, що в того чоловіка зле обличчя? Бачите, я мала рацію. Моя донька завжди каже: «Коли в мами передчуття, можна закладатися, що так воно і є».

— Місіс Габбард, ви були знайомі з родиною Армстронґ?

— Ні. У них було дуже замкнуте коло спілкування. Але я завжди чула, що місіс Армстронґ абсолютно чарівна жінка, і чоловік її обожнював.

— Гаразд, місіс Габбард, ви дуже нам допомогли. Можливо, ви дасте нам своє повне ім’я?

— Ну, звичайно. Керолайн Марта Габбард.

— Напишіть, будь ласка, свою адресу.

Не припиняючи говорити, місіс Габбард записала.

— Я просто не можу отямитися. У цьому потягу — Кассетті. Я ж нутром чула цього чоловіка, чи не так, містере Пуаро?

— Так, мадам. До речі, у вас є яскраво-червоний шовковий халат?

— Господи, яке дивне запитання! Немає. У мене тут є два халати — рожевий фланелевий, зручний для подорожі кораблем, і один, який мені подарувала донька, — з місцевого пурпурового шовку. Але чому ви питаєте про мої халати?

— Розумієте, мадам, минулої ночі хтось у яскраво-червоному кімоно заходив у ваше купе або в купе містера Ретчетта. Як ви щойно сказали, коли всі двері зачинені, дуже складно зрозуміти, де чиє купе.

— Ну, у моєму купе не було нікого в червоному халаті.

— Тоді, мабуть, вона зайшла до містера Ретчетта.

Місіс Габбард стиснула губи й похмуро сказала:

— Я б не здивувалася.

Пуаро нахилився вперед.

— Отже, у сусідньому номері ви чули жіночий голос?

— Не знаю, як ви здогадалися, містере Пуаро. Не зовсім. Але… ну… власне кажучи, так.

— Але коли щойно я запитав вас, чи ви що-небудь чули із сусіднього купе, ви сказали, що тільки чули, як хропе містер Ретчетт.

— Ну, це було майже так. Деякий час він хропів. Що стосується іншого, — місіс Габбард почервоніла, — не дуже добре про це говорити.

— Коли ви почули жіночий голос?

— Я не можу вам сказати. Я на мить прокинулася і почула, що говорить жінка, і де саме. Так що я просто подумала: «Ось такий він чоловік. Ну, я не здивована», а потім знову заснула, присягаюсь, я б ніколи не розповіла такого трьом незнайомим джентльменам, якби ви мене не змусили.

— Це було до того, як ви налякалися чоловіка у вашому купе, чи після того?

— Ну, ви ж самі щойно сказали! Він не розмовляв із жінкою, якщо вже був мертвий, хіба ні?

— Пробачте. Мадам, мабуть, ви вважаєте, що я дурний.

— Я думаю, ви вже трохи заплуталися. Просто не можу прийти до тями від того, що це монстр Кассетті. Що скаже моя донька…

Пуаро спритно допоміг добрій леді зібрати речі назад у сумку, потім довів її до дверей.

У останній момент він сказав:

— Мадам, ви впустили хустинку.

Місіс Габбард подивилася на маленький клаптик батисту,

1 ... 18 19 20 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вбивство у «Східному експресі»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вбивство у «Східному експресі»"