Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шпигунка 📚 - Українською

Читати книгу - "Шпигунка"

304
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шпигунка" автора Пауло Коельо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 26
Перейти на сторінку:
ним. На мою пропозицію пристали й тепер запрошували танцювати на публіці історичні єгипетські танці, якщо в них немає епізодів з оголеним тілом. Я подумала, що все це якось занадто одночасно, оскільки не знала, хто мені допоміг — німці чи французи.

Я вирішила погодитися. Єгипетські танці я поділила на «Непорочність», «Кохання», «Цнотливість» і «Вірність».

Місцеві газети рясніли похвалами, але вже після восьми вистав я знову помирала від нудьги й мріяла про день свого грандіозного повернення до Парижа.

Уже в Амстердамі, маючи вісім годин до пересадки до Англії, я вирішила вийти й трішки прогулятися, щоби знову перетнутися з тим жебраком, який співав дивні рядки про Теа. Я йшла за ним, але він перервав свою пісню.

— Чому за вами стежать?

— Тому що я гарна, спокуслива й знаменита, — відповіла я.

Але жебрак зауважив, що за мною йшли люди іншого типу — двоє чоловіків, які дивним чином зникли, щойно помітили, що він їх побачив.

Я вже й не пам’ятаю, коли востаннє розмовляла зі старцями, адже це було абсолютно неприйнятним для дам із вищого світу, навіть якщо заздрісники вважали мене артисткою чи повією.

— Хоч, можливо, так і не виглядає, але тут ви в раю. Він може бути гидким, але рай таким і є. Я знаю, що ви, мабуть, шукаєте пригод, але, пробачте мою нахабність, зазвичай люди не цінують те, що мають.

Я подякувала за пораду й пішла своїм шляхом. Яким же має бути рай, у якому нічого, абсолютно нічого цікавого не відбувається?

Я не шукала щастя, я шукала те, що французи називають la vraie vie — справжнє життя. Це життя з моментами невимовної краси й глибокої депресії, із вірністю та зрадами, зі страхами й моментами спокою. Коли жебрак сказав, що за мною стежать, я уявила себе в ролі, набагато важливішій за ту, яка була мені притаманна: зараз я людина, котра може змінити долю світу, зробити так, щоб Франція виграла війну, поки вдаватиме, що шпигує для німців. Люди вважають, що Бог — математик, але це домисли. Якби й справді так було, він грав би в шахи і випереджав би кожен рух противника та готував стратегію розгрому.

І це була я, Мата Харі, для якої кожен момент світла й кожен момент темряви означав те саме. Я пережила шлюб, втрату можливості піклуватися про дочку (хоч я знала від чужих людей, що вона носила мою фотографію у своєму ланч-боксі), і якоїсь миті я пожалілася на життя й водночас нічого не змінила.

Кидаючи з Астрюком камінці на нормандському березі, я зрозуміла, що завжди була войовницею, котра без смутку зустрічала свої битви, бо вони є частиною життя.

Вісім годин очікування на станції промайнули швидко, і невдовзі я знову була в поїзді, котрий повіз мене до Брайтона. Коли я висадилася на британський берег, мене швидко допитали, імовірно тому, що за мною стежили, або ж через мою подорож самотою, або ж тому, що я та, ким є; а можливо, і тому, що французькі секретні служби побачили мене на вході до німецького посольства й повідомили своїм союзникам. Ніхто не знав про телефонну розмову й мою відданість країні, до якої я прямувала.

Наступні два роки я знову багато подорожувала, перетинаючи невідомі раніше країни, повертаючись до Німеччини, щоб дізнатися, чи можливо повернути мої речі. Щоразу мене суворо допитували британські офіцери, хоча всі, абсолютно всі знали, що я працювала на Францію, зустрічаючись із найцікавішими чоловіками, відвідуючи найвідоміші ресторани і, зрештою, перетинаючись поглядом із моїм єдиним і справжнім коханням — росіянином, заради якого я почувалася готовою на все. Та він осліп через іприт, застосовуваний без розбору на цій війні.

Я їздила до Віттеля, ризикуючи через нього всім; моє життя набуло іншого сенсу. Ночами, коли ми лягали спати, я часто читала уривок із Пісні над піснями.

На моїм ліжку вночі шукала я того, кого серце моє любить. Шукала — не знайшла його. Встану, обійду навколо місто. По вулицях та по майданах шукатиму я того, кого серце моє любить. Шукала — не знайшла я його.

Сторожа мене зустріла, що ходить круг міста. Чи бачили ви того, кого серце моє любить?

Ледве повз них пройшла я і знайшла того, кого любить моє серце. Схопила я його й не пустила[7].

І коли він кривився від болю, я сиділа поруч цілісіньку ніч, піклуючись про його очі й опіки на тілі.

Так було, доки найгостріша шабля не вразила моє серце: я побачила його на лаві свідків. І він говорив, що ніколи не закохався б у жінку, на двадцять років старшу за себе, а єдине, що йому було потрібно від мене, — це догляд за його ранами.

І, як потім я дізналася від метра Клюне, саме цей фатальний пошук пропуску для проїзду до Віттеля викликав підозру в того проклятого Леду. Відтоді, метре Клюне, я не маю що додати до цієї історії. Ви точно знаєте, що сталося і як.

Заради всього, що мені довелося несправедливо вистраждати, усіх принижень, яких я зазнала, публічного наклепу, котрий витерпіла на засіданні Третього військового суду; брехні з обох боків, начебто німці та французи спокійно вбивали одне одного, проте не могли залишити в спокої жінку, чий найбільший гріх — це вільний розум у світі, де люди дедалі більше замикались у собі, — заради того всього, метре Клюне (якщо мені відмовлять щодо мого останнього прохання президентові Республіки), я прошу, будь ласка, збережіть цього листа й передайте моїй дочці Нон, коли вона буде готова зрозуміти, що сталося.

Того разу на пляжі в Нормандії мій імпресаріо доктор Астрюк, якого я бачила лише раз від моменту приїзду до Парижа, розповів, що країною прокотилася хвиля антисемітизму, а тому йому не варто бути в моїй компанії. Він згадував про письменника Оскара Уайльда. Неважко було знайти «Саломею» — п’єсу, про яку він казав, — але ніхто не насмілився пожертвувати жодного сантима на постановку того, що я була готова створити, навіть нічого не маючи, хоч я зналася з впливовими людьми.

Навіщо я про це згадую? Чому наприкінці листа я цікавлюся твором англійського письменника, який закінчив свої дні тут, у Парижі, на похорон якого не прийшов жоден друг, а єдине, у чому його звинувачували, — любов до чоловіка? Дай, Боже, щоб і мені винесли такий вирок, бо за минулі роки я побувала в ліжках багатьох відомих чоловіків та їхніх дружин, які ненаситно шукали

1 ... 18 19 20 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шпигунка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шпигунка"