Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Привид із Валової 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид із Валової"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Привид із Валової" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 60
Перейти на сторінку:
зупинив Клима:

— Прошу пана зачекати. Маєте пошту.

— Пошту? — здивовано перепитав Кошовий і ще більше здивувався, побачивши конверт. — Це точно для мене?

Хоча добре все почув. Сюди писали батьки з Києва, міг прислати записку чи телеграму Шацький, на Різдво та Великдень дістав кілька вітальних листівок. Але вся кореспонденція надходила з поштарем. Ділове листування розбирав у конторі. Та вперше за своє львівське життя бачив послання, заклеєне й навіть запечатане невеличкою сургучною ляпкою, й при цьому — зовсім не підписане.

— Передали вам. Велено віддати панові Кошовому особисто в руки. Я в таких випадках ся не плутаю, прошу пана.

Двірник помітно образився. Взагалі за Бульбашем помічалася така риса. Не було б нічого дивного, бо ображатися властиво всім без винятку людям. Особливість тут полягала у винятково адресному надиманні губів: Гнат Бульбаш пнувся виключно на Клима. Привід міг бути яким завгодно, й Кошовий підозрював — двірник, свідомо чи підсвідомо, прагне врешті-решт викохати в ньому стійке почуття провини. Можливо, Бульбашеві було вкрай важливо, аби хоча б одна особа в усьому Львові почувалася винною йому, простому двірникові, до скону віку, по гріб життя.

Причина на те, ймовірно, існувала. Та поки Кошовий вирішив не морочити себе ще й такими роздумами. Хоч, звісно ж, приємного мало, коли вартовий брами твого будинку проводжає косим поглядом і незрозуміло, чого й коли від нього чекати. Чого доброго, колись візьме й не відчинить, знайшовши поважну причину…

— Не маю щодо вашої уважності жодних сумнівів, пане Бульбашу, — поквапився з відповіддю Клим. — Просто самі ж бачите, тут не вказаний адресат.

— Приніс посланець готелю «Жорж»{19}. Їхні строї ні з чим не сплутаєш. Та ось, прошу бачити, вензель!

З виглядом, ніби обчистив до нитки партнера по картярству, двірник підніс конверт ближче до світла й тицьнув зашкарублим пальцем у фірмовий знак, котрим у «Жоржі» позначали все, що мало стосунок до готелю.

Підсвідомо Кошовий уже зрозумів, від кого послання.

Апартаменти на першому поверсі «Жоржа» вже кілька років, після смерті чоловіка, займала пані Магда Богданович. Покійний начальник кримінальної поліції мав лише казенне помешкання, звідки його вдова мусила виїхати. Чому молода жінка вирішила оселитися саме в готелі, а не шукати інше житло, переймало, здається, лише Клима. Подібні практики були тут звичайною справою. Хоч сама пані Магда виявилася при ближчому знайомстві ох якою незвичайною жінкою…

Зрозумівши — не для того двірник брався передати листа, аби робити це задурно, Кошовий тицьнув йому ще монету. Будучи певен: за послугу Бульбаш раніше отримав свого ще й від посильного. Як не кортіло розкрити конверт швидше, розірвати кутик, він стримався й, гарно подякувавши Гнатові за люб’язність, піднявся до себе. І вже вдома, для чогось старанно зачинившись ізсередини, акуратно, спеціальним ножиком, сколупнув сургуч, розрізав конверт, витрусив листа.

Коли зовсім точно — то була записка. Кілька речень, написаних почерком, який Клим упізнав. Він належав єдиній жінці з усіх, хто взяв собі за труд послати йому різдвяне привітання. Власне, він тримав у руці лише друге послання, отримане від Магди Богданович за весь цей час.

«Шановний пане Климентію!

Прошу Вас приділити мені сьогоднішній вечір. Потрібна Ваша порада й допомога у розв'язанні одного вкрай делікатного питання. В швидкому вирішенні є мій особистий інтерес. Зустріч приватна і небажана для розголосу. Чекаю на Вас у себе, в „Жоржі“. Вас зустрінуть біля головного входу о восьмій годині вечора.

Лишаюся з повагою.

М. Б.»

Нижче стояв підпис, схожий за кількістю завитків на парость виноградної лози, дата й час написання.

Кошовий спохмурнів, навіть скреготнув зубами. Призначена година непрямо доводила: Магда принаймні цікавилася його робочим часом. Бо послання, написане о п’ятій вечора, мало потрапити до адресата не пізніше сьомої — саме так він зазвичай повертався додому щовечора по буднях. Але нині він затримався.

Годинник показував тридцять по восьмій.

— Пан Кошовий — це ви?

Ще не було дев’ятої, коли захеканий Клим підбіг до парадного входу в «Жорж». Звісно ж, не побачив нікого, хто міг би його зустріти. Грішним ділом майнуло — до нього, забувши про гонор, вийде сама пані Магда. Протягом часу, котрий минув від моменту їхньої останньої розмови, незабаром після завершення історії з Сойкою, вони бачилися не так часто. Крутилися в різних товариствах, перетиналися хіба випадково, люб’язно й коротко бесідували та розходилися кожен у своїх справах. У цьому світлі Клим навіть був приємно здивований тією різдвяною листівкою: бач, не забула.

Припустити, що зустрічатиме особисто авторка листа, Кошового спонукав тон послання. Ніби діловий, значною мірою відсторонений. Та все ж відчувалося — у Магди раптом з’явилася потреба саме в його присутності. Клим не розумів, що тягнуло його до цієї надто, на його смак, гонорової полячки. Тим більше, вони мали різний статус, й у найближчій перспективі Кошовий не бачив себе ані серед тих, хто вважається вищим світом, ані в середовищі впливових містян, де пані Богданович почувалася впевнено, бо мала непомітний, негласний, але доволі сильний вплив на багатьох відомих у Львові осіб.

Словом, вони, як кажуть, ширяли в різних небесах.

І ось раптом маєш.

Проте, шукаючи поглядом саме Магду й не знаходячи її, Клим уже вирішив — запізнився, все скасовано, вона знайшла допомогу в іншому місці. Через те здригнувся, почувши за спиною своє прізвище. Повернувшись, побачив у світлі, яке відбивали готельні вікна й вивіски, кремезного вусаня в сірому пальті з піднятим коміром та теплому вовняному картузі. Руки він тримав глибоко в кишенях. Ковзнувши поглядом униз, Клим розглядів чоботи, акуратно заправлені в бриджі.

— То перепрошую, ви — Кошовий? — повторив незнайомець.

— Так. Із ким маю честь?

— Мені доручили провести вас туди, де на вас уже давно чекають.

— Даруйте, запізнився. Отримав листа зовсім недавно…

— То не моя справа, — процідив вусань. — Пояснювати будете не мені.

Як би Кошовий не переймався запізненням, тон незнайомця його зачепив.

— Я маю щось комусь пояснювати? — запитав різкувато.

— Ви маєте йти за мною, — почув у відповідь.

— Кому і що я винен? Поки не поясните…

— Не час для гарикань, пане Кошовий. Ходімо.

Не виймаючи рук із кишень пальта, чоловік повернувся й рушив за ріг готельної споруди. Кинувши погляд на яскраво освітлений парадний вхід, куди носії у форменому вбранні саме заносили валізи чергового поважного гостя, Клим знизав плечима й пішов за незнайомцем. Той, не озираючись, будучи цілковито переконаним — супутник не відстає, завернув праворуч в арку, пірнувши в темряву підворітні. Кошовий підтюпцем наздогнав його й чомусь не здивувався, коли чоловік

1 ... 18 19 20 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид із Валової», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид із Валової"