Читати книгу - "Адвокат із Личаківської"

– Шацького перепросили! – урочисто заявив той, розправивши плечі й випнувши колесом худі груди. – Я вимагав, аби вони написали на гербовому папері, що не мають доказів проведення мною підпільних абортів! Я покажу це моїй Естер. Бо вона вже знає, за що мене затримала поліція на очах у всіх Кракідалів! Нині це головна новина, і я підкину їм усім розмов іще на день!

– Як це?

– Отак! Зараз жиди Кракідалів, коли не всі жиди Львова, обговорюють ницість вашого покірного слуги. Жінки жаліють мою Естер та наших дітей, у яких, виявляється, такий безсовісний тато. Тепер же ті ж самі євреї почнуть уголос думати, хто б це міг наклепати на Шацького, змішуючи його чесне ім’я з найбруднішим у місті брудом! Де й подінеться нудьга, це я вам кажу!

– І вам видали папір?

– Спробували б не видати! – Йозеф хотів витягти рятівний документ із кишені та похвалитися, але в останній момент передумав, лиш поплескав себе долонею по тому місцю, де в піджаці була внутрішня кишеня. – Я, перепрошую, знаю свої права! Можете привітати!

Клим простягнув Шацькому руку, яку той міцно схопив, потиснув і сильно труснув. Зібрався ще щось сказати – і завмер, так і не відпускаючи правицю. Перехопивши його погляд, Кошовий побачив Магду Богданович.

Двері молодій жінці відчинив особисто дебелий грубий вусань у форменому мундирі. Високий чин, не інакше. Поліціянт при вході виструнчився, взяв під козирок, і Магда гойднула віялом у його бік, даючи зрозуміти – помітила й оцінила. Тут же наспів відкритий фаетон. Поки пані Богданович, спираючись на люб’язно простягнуту руку супутника, сідала в коляску, з приміщення вийшов слідчий Ольшанський, для чогось показавши поліцейському стиснутого кулака. Магда вже сіла, вусань приклався вустами до затягнутої рукавичкою жіночої кисті, Ольшанський розкланявся, навіть шаркнув ногою, причому вийшло в нього досить зграбно. Кучер смикнув віжками, фаетон рушив, пасажирка кивнула поліцейським чиновникам на прощання.

Дочекавшись, поки гостя зникне за найближчим рогом, грубий, з вигляду – старший над Ольшанським, зиркнув у бік Кошового. Зі свого місця Клим помітив: погляд неприязний. Що мав високий поліцейський начальник проти нього особисто, молодий адвокат не зрозумів. Тим часом вусань, буркнувши щось слідчому, повернувся до приміщення, вже не дивлячись на Клима.

– Пан Понятовський, – проговорив Шацький.

– Хто це?

– Томаш Понятовський. Начальник департаменту кримінальної поліції, – охоче пояснив Йозеф. – Але якби тут, прошу пана, було в цей момент інше поліцейське керівництво, пані Магду проводжали б так само урочисто. З нею вітається сам президент міста. А поліція рахується, незалежно від департаменту. Та що поліція, пане Кошовий! Пані Богданович цілує ручку більша половина депутатів сейму!

– У неї впливовий чоловік?

Відповісти Шацький не встиг – до них саме наближався слідчий, послаблюючи на ходу краватку. Йозеф склав докупи вказівний та середній пальці, приклав до краю капелюха, окреслив легенький уклін.

– Мої шанування, пане Ольшанський! Як ваш другий кутній знизу?

– Залиште нас на хвильку, пане Шацький, – процідив той, ігноруючи його слова.

Коли лікар слухняно відійшов далі, слідчий став перед Климом, заклавши зігнуті великі пальці обох рук у бічні кишеньки жилетки. Від того його суха фігура стала ще більше нагадувати великого цвіркуна. Дивлячись просто в очі Кошовому крізь круглі скельця окулярів, Ольшанський заговорив тоном, котрий не передбачав розмову. Так зачитують розпорядження, обов’язкове для виконання.

– Ви дуже уважна й спостережлива людина, пане Кошовий. Не чекайте лиш, що кримінальна поліція буде вам за це красно дякувати. Й навіть залучить консультантом. Пані Богданович вважає ваші висновки вартими уваги. Через те поліція шукатиме вбивць Сойки… якщо в процесі не знайдеться доказів, що він таки наклав на себе руки. Але його поховають, як належить. Хоч тут врятували репутацію свого старшого товариша. Тому раджу вам, і не лише від свого імені, а від імені керівництва департаменту: більше до справ поліції не наближайтеся. Винагорода за це та допомога – вашу особу не перевірятимуть так пильно, як на те заслуговують близькі знайомі пана Геника. Нехай ви не бачилися багато років. Для нас цей факт нічого не означає і вас не виправдовує.

Віко сильно смикнулося.

– Виправдовує? Я завинив уже тим, що знав адвоката Сойку раніше й працював із ним?

– Дозвольте більше нічого не пояснювати вам, пане Кошовий, – викарбував слідчий. – Інакше ви знову захочете влізти в справи, які вас зовсім не стосуються. І ось, – права рука вивудила з жилетної кишеньки складену в кілька разів асигнацію: – Тут двадцять корон. Вас обікрали, але ви допомогли поліції. Можете вважати це невеличкою премією від департаменту. Залишити у Львові без грошей людину, котра не має знайомих і житла, небезпечно не лише з погляду моралі, а й з точки зору закону. Раптом закортить роздобути копійку незаконним шляхом.

Вивільнивши ліву руку, Ольшанський узяв Клима за праву кисть, вклав купюру в долоню, затиснув кулак, відпустив. Аж тоді відступив, помахав рукою.

– Бажаю вам успіхів, пане Кошовий. І більше не зустрічатися за подібних сумних обставин. Мабуть, з такими розумними нам краще взагалі здибуватися нечасто.

Сказавши так, слідчий повернувся й неквапом рушив до приміщення. Він ще не встиг зайти в двері, як Шацький уже стояв поруч, сіпав Клима за лікоть:

– Що таке? Про що він говорив із вами?

– Схоже, адвоката Сойку не шанували в департаменті поліції, – замислено мовив Кошовий, розтискаючи кулак. – І, здається, державний службовець тицьнув мені подачку, аби я забрався звідси чимшвидше. Вам поліцейські давали хабарі, пане Шацький?

– Не знаю, як називаються гроші, котрі вони платять за те, аби Шацький наводив лад у їхніх ротах, – зітхнув Йозеф. – За роботу мало, як каже моя Естер. Хоча вона переконана, що я себе взагалі невисоко ціную. Інакше давно вже заволодів би усім золотом світу. Але все ж дають досить для того, аби я тримався за свою клієнтуру. Курка клює по зерняті, молодий чоловіче, і ви бачите перед собою саме таку курку… Чому ми стоїмо?

– Йдіть, – зітхнув Клим, далі стискаючи купюру в пальцях. – Я вас не затримую.

– Я піду, – погодився Шацький. – А куди подінете себе ви? Згадуючи вашу невеселу історію, ці двадцять корон можна вважати такими, що впали з неба. Тільки цього не досить, аби протриматися довго.

– Тонке спостереження, – погодився Кошовий. – Ви щось пропонуєте, пане Шацький?

– Запрошую вас до себе в гості, раз ви все одно не маєте інших ідей. – Йозеф зробив широкий жест, аристократично змахнувши кистю. – Побачите, де живу. Спробуємо вмовити мою Естер нагодувати вас. Бо буркотіння у вашому шлунку я чув, ще коли ми сиділи