Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"

Іще крок, іще, й вони заціпеніли, замовкли. «Трава» вже закрила його груди. Це було зовсім не так, як буває, коли людина заходить у справжню траву. Івась не відчував на тілі пружного опору стеблин, він знав, що може не боятися якихось підступних тварюк, що ховаються під ногами, і все ж страх дужчав і дужчав. Він дивився на своє тіло й ладен був повірити, що половина його справді розчинилася в цьому зеленому середовищі, що зараз він весь перетвориться на нерухому зелень… І знову робив наступний крок, намацавши собі ціпком дорогу. І знову.

Страшно було й кілька хвилин тому, але те, що сталося тепер, перевершувало навіть минулий досвід хлопчика. Кожна клітинка його тіла тремтіла й стискалася від жаху. Сила чарів тут була величезна. Що ж, це лиш підтверджувало, що Івась на правильному шляху. Раз від нього рятуються такими страшними чарами, то виходить, що він для них справді страшний.

Івась навіть здивувався, що зміг про все це подумати попри те, що, здавалося, не тільки думати, взагалі дихати й жити він уже не здатний. А коли так, то треба подумати про щось смішне.

У нього була заготовлена ідея: згадати про те, як Василько ніс казанок під сорочкою. Він згадав, і нічого смішного в тому не побачив. Ну, біжить собі людина з казанком під сорочкою.

Натомість на пам’ять спадали зовсім не смішні картини: як гинуло від нападу вовкулаків їхнє село, як їх, дітей, гнали посеред зграї невідомо куди й дівчатка намагалися не плакати, як вони спали, зв’язані посеред смердючих тіл… Згадувалося інше підземелля, де з них знущався Микита Орел, намагаючись вивідати щось про їхню безслідну мітлу… А тоді, всупереч часовій послідовності, спливли спогади про те, як Леля й Лесик прийшли їм на допомогу в лісі, як перебили всіх вовкулаків. І миттю цей спогад переріс у зовсім свіжий: Василько розповідає односельцям про цю пригоду…

Івась захихотів. І зразу ж навколо посвітлішало. Він побачив звивисту доріжку, якою мусив іти, побачив і дерев’яних їжаків, що її вкривали сям і там. Він упізнав їжаків. Він їх уже бачив, він знав, хто їх тут залишив. І ці їжаки також були смішні. Розум хлопчика перемкнувся на смішне, і тепер він бачив смішне в усьому. Навіть лантухи несміливо заворушилися. І раптом за спиною почулися кроки. Івась завмер, відчуваючи, як знову почав загусати морок навколо. Хлопчик рвучко озирнувся. Але морок уже загус. Завмерши, Івась прислухався. Нічого… І розсміявся. Звісно, це лантухи заворушилися, а він уже…

І знову темрява почала розсмоктуватись. А з нею відступив і страх. Перед ним лежала стежина, яку треба пройти.

Утім, ця стежина була тільки початком, тільки підступом до того невідомого підземного світу, куди він прямував. Далі стояла невисока дубова брама, дуже надійна й міцна. І ніякого замка. Напевне, треба було знати закляття. Івась одразу здогадався, яким воно мусить бути. Він неголосно промовив:

— Світлана.

І нічого не відбулося. Він почав обмацувати дерев’яні дошки, сподіваючись, що й тут є місце, на яке треба натиснути, промовляючи закляття.

— Світлана, Світлана, Світлана, — шепотів він, рухаючи рукою вгору і вниз уздовж дверей.

Усе безрезультатно. Івась уже майже впадав у відчай, і повітря навколо почало загусати, темнішати. Він сперся плечем на браму… І ледве встояв на ногах. Бо дубові двері легко відчинилися всередину. Івась увалився до просторої світлої печери, не зачинивши за собою дверей.

Червиві знайомі

Він мав не так багато часу на те, щоб роздивитися вміст печери. Побачив тільки білі стіни, вкриті якоюсь пористою й на вигляд дуже твердою глиною, побачив узвишшя під протилежною стіною, на якому дихала велетенських розмірів — завбільшки з людину — лялечка. Це була рожева личинка, й Івасеві знову стало страшно — він спробував собі уявити метелика, на якого вона незабаром перетвориться. А ліворуч було чотири глибокі ніші. Й у двох із них на білому камені спало двоє давніх знайомих: Люба й Лішак.

Більше він нічого не помітив, бо раптом стіни посиніли й заворушилися. Від стін до Івася з усіх боків посунула хвиля синіх черв’яків. Хлопчик був готовий до чогось подібного. Зрештою, не лялечку, а черву шукав він тут, у підземеллі. Швидко розв’язавши лантухи, він випустив із них шістьох курей.

Ті ще й не встигли звикнути до світла й розім’яти м’язи, як хвилі черв’яків зупинилися й почали швидко повертатися до стін. Кури, щоправда, отямилися швидше. Вони отетеріло квохнули й, розставивши крила, помчали до черв’яків. Такого кури ще не бачили: черв’яків не треба вибирати з землі — їх було так багато, що можна клювати навмання, хапаючи щоразу по кілька штук. Але їхнє щастя теж тривало недовго. Лішак крутнув головою, скочив на ноги, потім завертівся на місці й перетворився на сову. Підсліпувато мружачи свої круглі очі, величезний птах налетів на одну курку, далі на другу. Летів він якось боком, нерівно, й Івась розгледів, що праве крило в Лішака менше за ліве.

Івась підняв арбалет і вистрілив. Стріла його, мабуть, пройшла крізь пір’я лівого крила, бо не завдала шкоди хижакові. Той лиш зиркнув на хлопчика й по дузі впав на третю курку.

Івась миттю вихопив із сагайдака другу стрілу, зарядив арбалет і знову вистрілив. Однак лішак, схоже, краєм ока стежив за ним, бо зробив різкий рух убік, і стріла пролетіла повз нього. Хлопчик зарядив третю стрілу й несподівано для птаха пустив її не в нього, а в рожеву лялечку.

Вона здавалася такою ніжною й безпомічною, такою безпорадною і вразливою!.. Але стріла зі срібною цяточкою на кінчику, вдарившись у личинку, відскочила і впала на підлогу. Івасеві навіть здалося, що при цьому вона заіскрила, мов розжарений метал, коли коваль б’є по ньому молотком.

Сова на мить завмерла, а потім знову перекинулася на Лішака, який повільно і погрозливо пішов на Івася. Очі його ніколи особливою виразністю не вирізнялися. Але зараз вони були порожні й безтямні. Ні страху, ні гніву в них не було. Хлопчик знову вихопив із-за спини стрілу, але зарядити її в арбалет не встиг. Він відчув тяжкий удар по голові й без тями впав на підлогу. Люба підібрала арбалет і трьома влучними пострілами перебила курей.

Черва повернулася в шпарини у стінках печери.

Все знову стало чисто й світло. Тільки не для Івася.

3. Різні скани

Непроглядна