Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"

— Води треба набрати… — пробелькотів Аристарх, швидко підставляючи цебро під кран.

— Ви що, не могли раніше про це подбати? — вередливо поцікавилася Рада Сергіївна й повернулася до Ірки. — Іди-но спати, моя люба. У тебе був важкий день.

— А як же?.. — Ірка махнула в бік пічки, де вийнятий і простромлений цвяхом слід бізнесмена Іващенка ще й досі стояв на ґратах над вогнем.

— Аристарх Теодорович прибере, — недбало відмахнулася Рада Сергіївна. — Треба загасити пічку й вигребти попіл. Це зовсім не жіноча справа.

— Вічно ви, відьми, усю брудну роботу звалюєте на бідного менеджера, — посміхнувся Аристарх, стежачи, як у цебро набирається вода. — Хоч клієнтів шукай, хоч пічку гаси.

— Іди, іди, ти на ходу засинаєш, — Рада Сергіївна підштовхнула Ірку до дверей.

Ірка справді відчула, що очі їй заплющуються, а тіло наливається сонливою вагою. І справді — поспати б.

— Спасибі. Вибачите, Аристарху Теодоровичу, — пробубоніла Ірка, позіхаючи, і попленталася до сходів.

Підіймаючись нагору, вона ліниво подумала, що старезна пічка на дровах — теж Радина дурна ідея. Мабуть, саме заради неї вони й знімали цей будинок. Ірка похитала головою. Сто відсотків, газова духовка подіє незгірше, проте чистити потім нічого не доведеться. Але перевіряти своє припущення дівчинці зовсім не хотілося. Обличчя Іващенка все ще стояло в неї перед очима. Як же йому було недобре! Неначе метал і вогонь уп’ялися в його живе тіло. Саме так воно й було, на те й чаклували. І жінка, що з ним була, теж страшенно перелякалася! Ні ж бо, відтепер — жодних експериментів на живих людях.

Позіхаючи, Ірка присіла на край ліжка. Щось її тривожило, не давало спокійно поринути в сон. Аристарх Теодорович теж молодчина — не міг заздалегідь цебро набрати! Доки він там із водою порається, бідолаха бізнесмен страждає. Хоча на Аристарха нема за що наїжджати, сама винна. Ворожіння її, отже, вона й мала все передбачити. Зараз, напевно, менеджер уже загасив полум’я, й Іващенку полегшало. А скоро раптовий біль у грудях забудеться. Та все-таки не завадило б перевірити.

Сонно потираючи очі, Ірка вийшла з кімнати. На якусь мить вона нерішуче спинилася. Може, не варто, ще образяться, скажуть, що вона їм не довіряє. Дівча глянуло вниз крізь перила. Із кухні долинав тихий голос Ради Сергіївни, а на підлозі тріпотіли тремтячі відблиски вогню.

Стоп, значить, пічка ще й досі горить? Певно, слід просто вийняли, а жарини загасити не встигли. Треба все-таки перевірити, інакше вона не зможе спокійно заснути. До кухні заходити зовсім необов’язково, достатньо буде обережно зазирнути з коридору.

Намагаючись не рипіти сходами, Ірка рушила вниз. Повільно, крок за кроком вона перетнула коридорчик. Про всяк випадок притискаючись до стіни, дівчинка глянула вглиб кухні й одразу завмерла, їй фактично заціпило.

Вогонь у пічці палав іще сильніше! Він гудів, випльовуючи іскри. А на ґратах над ним тьмяно поблискував пакет із фольги, що в ньому був знятий слід нещасного бізнесмена Володимира Іващенка. Ірчин переляканий погляд перестрибнув на зігнуту біля пічки постать. Умиваючись потом, Рада Сергіївна підкладала й підкладала дрова. Рукава блакитної блузи директриси були високо закочені, а на її руках, на голих повних руках виднілися довгі сліди, що вже почали заживати — сліди котячих пазурів!

Розділ 15

Зло перемагає

Двері із садка прочинилися, і на ґанку з’явився Аристарх Теодорович. Менеджер притискав до грудей цілу купу дров.

— Поки що вистачить, — сказала Рада, розгинаючись.

— А він точно здохне? — хриплувато запитав Аристарх, складаючи дрова на підлогу.

— Точно, точно, не сумнівайся, — заспокійливо підтвердила Рада. — Можеш вважати, що в тебе більше нема конкурента. Хочеш — подзвони в офіс і забери собі всі замовлення, можеш навіть підняти ціну… І готувати папери на отримання Іващенкової компанії. Три-п’ять днів, і йому кінець!

На губах Аристарха заграла мрійливо-хижа посмішка:

— Ось за що я люблю чаклунство! Дитина забиває гвіздок, а за десятки кілометрів звідси здоровезний дядько хапається за серце й брик — відкида копита! А потім у газетах: «Після нетривалої хвороби, у розквіті сил…». Чиста, інтелігентна смерть від зовсім природних причин! І жодна зараза не здогадається, що дівчисько його просто вбило!

Убило! Ірка схопилася рукою за горло. Стара дошка тихенько рипнула в неї під ногою.

— Що це? — підвела голову Рада Сергіївна.

Ірка затисла рукою рота. Очі відьми світилися, але не через відблиски полум’я в пічці. Болотяні, кольору гнилої зелені, вогники танцювали в її розширених зіницях. Скрадливими кроками Рада Сергіївна рушила до коридорних дверей.

Не наважуючись відірвати погляд від директорчиного обличчя, Ірка зробила крок назад. Потім схаменулася й хотіла бігти… Затуляючи світло пічки, її повна фігура з’явилася на ґанку. Кухонні двері рипнули, прочиняючись… Зараз мертвотно-зелений вогонь відьминих очей увіп’ється в Ірчине лице…

«Ні, не дивись на мене, ні!» — подумки закричала Ірка, але з її скованих страхом губ не злетіло жодного слова.

Директриса визирнула в коридор. Швидко пробігла поглядом уздовж стін, уважно оглянула сходи. Ірка завмерла, задерев’яніла й непорушно стояла прямо перед нею, простягни руку — і доторкнешся! Але директриса не простягла руки. Її погляд раз по раз ковзав повз Ірку, неначе та перебувала в якійсь забороненій зоні.

— Здалося, — буркнула Рада Сергіївна, потім повернулася й пішла назад на кухню, старанно причинивши за собою двері.

Ірка ледь угамувала істеричний сміх. Рада добре вчила її і ось навчила! Тепер Ірка могла стати невидимою для директрисиних очей. Ірка Хортиця — супервідьма! Супердурепа!

Чіпляючись за поруччя, Ірка пошкутильгала до себе в кімнату. Підійшла до дзеркала й спробувала якомога точніше пригадати обличчя Іващенка. Дзеркало миттю зреагувало — працювати з ним ставало щоразу простіше. Обличчя бізнесмена, що з’явилося в дзеркалі, підстрибувало й смикалося на абсолютно білому тлі. Потім воно посунулося вглиб, й Ірка зрозуміла: Іващенко в машині! А біле під його головою — це простирадло лікарняної каталки! Іващенка везли на швидкій допомозі! Ось його губи беззвучно ворухнулися, і він спробував посміхнутись. Ірка побачила, як та сама молода жінка схилилася до нього, силувано посміхнулася у відповідь, але в її очах стояли сльози.

Ірка вдарила по дзеркалу обома руками й упала на ліжко лицем у подушку. Дурепа, Господи, яка ж вона дурепа!

Як же її красиво обійшли! Спершу як слід налякали — білоокі пси, старі відьми, конкуренція, полювання на молодих і безпомічних… А вона й повірила, ідіотка! Рада була єдиною відьмою, яка полювала на Ірку, адже це її, Раду, тоді бив кіт! Радині блакитні блузи, джинси, халати… і блакитна вовна клубка-душителя! Немає жодних старих