Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

— Точно анциболот, — ледь чутно проказав водяник. — Справа серйозна, хлопці…

Стемніло. Козаки і біла нечисть засіли в кущах верболозу і стали чекати.

Минула година, може, й півтори, і от неподалік берега почулося спершу хлюпання води, а потім чвакання — хтось, грузнучи в прибережному мулі, прямував до берега. Минуло ще кілька хвилин, і на галявину вийшла огидна болотяна відьма. Досить велика. Вона пороззиралася довкола і раптом верескнула так голосно і пронизливо, що характерників та білу нечисть аж дріж пройняв. І тут з усіх боків острова почулося таке ж хлюпання і чвакання, а згодом і таке ж несамовите верещання та огидний регіт.

Відьма, що вийшла на галявину першою, задерла догори морду, здійняла лаписька з довгими пазурами і несамовито заклекотала:

— Ми знаємо! Знаємо, що ви тут!

— Знаємо! Знаємо! — підхопили сотні інших голосів.

— Нещасні людці! Гидотна біла нечисть! Ви прийшли сюди собі на погибель!

Характерники та біла нечисть зрозуміли, що потрапили в халепу, і вискочили на галявину.

— Западня, Сивий! — вигукнув Никодим і вихопив топір. — Ми в пастці!

— Сам бачу, — відповів козак, дістав шаблю і скомандував: — Спиною до спини!

Відьом на галявині все більшало й більшало, і вони кільцем оточили козаків і білу нечисть. Озброєні відьми були кривими іржавими двозубами.

— Тримайся, хлопці! — крикнув Бородавка, і відьми з несамовитим вереском кинулися на них.

— Рубай їх! За Сомка! У-у-у! — завив Вітряк і вихопив шаблю.

Одна здоровенна потвора налетіла на Андрія. Козак відбив шаблею спрямований йому в груди двозуб і блискавичним махом зніс відьмі півголови. Кулака зробив крок уперед, змахнув величезним вершлягом — і відразу дві потвори відлетіли кроків на десять.

— А-а-а! — ревів Кулака. — Бий їх, клятих!

На Бородавку налетіли відразу дві відьми, але Никодим махнув топорем, і одна мерзенна голова покотилася характернику під ноги. Бородавка ж розпоров ятаганом черево другої, і гарячі нутрощі вивалилися йому просто на руки. Ще одна відьма вчепилася зубами в ногу старому характернику, він скрикнув і всадив між її жаб’ячих очей ятаган, а палашем став відбивався іще від двох, що тут таки накинулися на нього.

У Вітряка в правій руці була коротка крива шабля, а в лівій два ціпки, з’єднані між собою ланцюгом і обкуті залізом зі срібними шипами.

— У! Підходь! — завив він, умить розтрощив голову одній відьмі і відтяв лапу з двозубом іншій.

Жменька крутився між відьом як дзига. Одній перебив держак двозуба, іншій зніс півголови.

Никодим бився поруч. Спритно присівши, він підрубав ноги одній потворі, і, не встигла вона ще й упасти, як водяник розсік її топорем навпіл — від лівої ключиці до правого стегна.

Андрій вихопив з лап потвори, яку щойно розполовинив Никодим, двозуб і запустив його в живіт велетенській відьмі, що горою сунула на нього. Потвора кинула свою зброю і зі скаженим криком вирвала з черева двозуб разом з кишками. В мент ока Андрій підскочив до неї і відтяв голову. Тут козак помітив, як одна з відьом присіла і, націлившись у живіт Кулаці, стрибнула вперед.

— Бережись, Кулако! — крикнув він, підскочив і на льоту простромив потворі голову. По інерції козак упав зверху на поранену відьму, і вона в агонії шарпонула його по грудях пазурами. Андрій скрикнув і миттєво схопився на ноги. Каптан і сорочка були розірвані, на грудях забагряніли кров’ю сліди від кігтів. Кулака кинувся був до нього, але козак лише труснув чубом.

— Пусте! Бий їх, Кулако!

Лісовик орудував молотом, як маятником, і з кожним його змахом відьми, розчепіривши лапи, розліталися на всі боки, як жаби.

Але нападників було набагато більше, щойно хтось із характерників чи білої нечисті долав одну потвору, як одразу ж на її місці поставали дві, а то й три. Юрба навіженої нечисті верещала і вила, кидаючись на оточенців.

— Ач як вони за нас узялися! — крикнув Никодим.

— Ми теж не ликом шиті! — відповів йому Жменька і простромив горло ще одній бестії.

Вітряк зійшовся одразу з трьома відьмами і яро відбивався. Двозубець однієї з них ковзнув по стегну домовика, той зойкнув, крутнувся і спершу відтяв потворі, що його ранила, обидві руки, а потім розтрощив їй голову. Дві інші кинулися на домовика, але Бородавка підставив ногу одній, вона впала, і характерник одразу ятаганом простромив її, а Кулака відтяв голову іншій.

Жменька був поранений у праву руку, і бився тепер лише лівою, орудуючи клинком так само вправно, як і правою.

Топір Никодима зносив відьомські голови, рубав кінцівки, розпанахував груди.

— Ти великий воїн, Никодиме, — кричав Бородавка, важко дихаючи, — я ще не бачив, щоб із топорем так спритно обходилися!

Андрій помітно ослаб. Рани від пазурів на грудях сильно кровоточили, але в козака була вірна і тверда рука, і на його рахунку був уже не один десяток потвор.