Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"

В уряді бракувало націоналістів і соціалістів, проте для подолання розрухи гетьман залучив найкращих фахівців і адміністраторів. Скоропадському вдалося створити більш-менш дієздатний державний апарат, ліквідувати безвладдя та навести порядок у державі. Але для цього широко застосовувались репресії, які чинила як українська державна варта, так і німецько-австрійська армія…

Тож 30 квітня 1918 року кияни вранці прокинулись й були дуже здивовані: виявляється, вони знову живуть у монархії…

Березень — червень 1918 р.

Ця нереальна й відірвана від бажань народу політика призвела до початку катастрофи. Чаша терпіння люду переповнилася — всього лиш за недовгі три місяці…

Рано-вранці четвертого червня у двері в хату Максима на вулиці Козацькій, що зразу за яром, загупали кулаками. Рудь скочив на ноги, ледве встиг натягнути свої кавалерійські штани, як в кімнату нагально зайшов гурт військових. Він побачив Семена, Никодима та Хресанта Смоктіїв, Антіна Шкільного й полегшено зітхнув:

— Вриваєтесь, як німчура. Я вже думав — за мною!

— Чого спиш, в Орлах німців побили! Давай, збирай хлопців — і у нас заколотиться. Тютюнник тут.

Як виявилось, один з каральних офіцерських загонів з Лисянки зайшов у село Орли забрати контрибуцію, заодно німці схопили кількох козаків. Терпець орлян луснув. Селяни дістали з-під стріх «трьохлінєйки», які тепер є у кожного доброго хазяїна, по відру патронів, знайшовся й кулемет «льюїс». Напад був швидкий і нещадний, з нападників ніхто живий не лишився. Звістка про повстання того ж дня дійшла до Лисянки, на площі почали збиратися обурені поміщицькими безчинствами люди. Германці розіслали гінців за поміччю в Звенигородку, Шполу й Умань до каральних загонів.

Весь день Максим разом з Семеном, Смоктіями та Шкільним таємно збирав вірних людей. На щастя, Юрка Тютюнника влада перед тим назначила уповноваженим по демобілізації — й він мав доступ до зброї. Повітовий військовий начальник Павловський не став заважати й разом зі штабом виїхав до Одеси — від гріха подалі. За кілька ночей зі складів вивезли майже десять тисяч гвинтівок, кілька десятків кулеметів, сотні тисяч набоїв. А потім зімітували грабіж і підпали.

Звенигородка готувала повстання.

Наступного дня прийшла звістка про розгром карального загону німців у Ганджалівці. Повстання перекинулось на Лисянку. На допомогу німцям зі Звенигородки прибув каральний загін кадетів. Але загони отаманів Цвітковського і Туза загнали і кадєтів і німців до лисянського костьолу, де ті відчайдушно оборонялись. Три дні повстанці не могли їх звідти дістати.

На допомогу лисянському гарнізону вийшов загін германців зі Звенигородки, та дійшов він тільки до Хлипнівського лісу. Ліс зустрів німців свинцем.

— …«Звенигородська думка» надрукувала укази Центральної ради, — приніс звістку Марко. — Рада й повітовий начальник ідуть наперекір гетьману.

— …Німці разом з кадетами вирвались з костьолу в Лисянці, пробилися мостом через Тікич! Ідуть на Звенигородку. Зрада! Варта на мосту поснула.

— …Воєначальник Звенигородки приїхав на нараду курінних отаманів в Гусакове й передав повноваження гусаківському сотнику.

Звенигородка вирувала. Озброєні козаки захопили Піски — околиці міста від Хлипнівки. Збройні сотні вийшли з Пединівки, Моринців, Вільшани. Лисянські загони повстанців догнали німців аж під Озірною, й під селом зав’язався жорстокий бій. Німецький гарнізон і загін кадетів вийшли на допомогу німцям зі Звенигородки, й обидва німецькі батальйони почали прориватись назад до міста.

Тютюнник послав Максима до Шполи — до діда Шаповала. Дід вчора під Топільною розбив німців. Сам Юрко збирався нагально мчати до Києва.

— Не хочу нашкодити справі передчасним повстанням! Може, ще не треба цього робити. Може, Центральна рада ще діє. Може, збирає силу! Бо ми вже не маєм сили терпіти!

Ніхто не розумів масштабу подій, які коїлися в Україні. Повстанці хотіли бачити загальну ціль, план дій під всеукраїнським проводом. У той час як гетьманат розцінював напад на кадетів, як злочин!

Максим їхав з козаками черкаським шляхом, як раптом у передмістя Шполи ввійшли німці. Як з'ясувалось пізніше, після поразки під Топільною пошарпані германці знов повернулись до гарнізону — чого ніхто не чекав! Максима й двох його козаків перехопив німецький батальйон. Козаків залишили на гауптвахті в містечку. Рудя, як старшого, арештували й відправили до полку в Черкаси…

Кілька тижнів Максим просидів у підвалі з бандитами і волоцюгами. Одного разу, коли вартовий виводив їх до вітру, Рудь непомітно проскочив до відчиненої комори, а тоді лупанув звідти німця по голові дровинякою, яких в кутку валялось таки чимало. Вартового затягли до комори. Трьом з відчайдухів вдалося втекти. Коли втікали, Рудь попросив рудуватого розбитного хлопчину, який був поруч:

— Почекай. Тебе як звуть?

— Тиміш. Нечай.

— Є ще одна справа, Тимоше. Допоможеш?

— А чом би й ні. Тільки швидше!

Рудь прокрався за клунями до офіцерського будинку. Поруч стояв ще один вартовий. Невеликим круглим каменем хлопці його збили, як кеглю. В руках Тиміш тримав гвинтівку — «маузер» — це він затяг вартового до комори. Максим забіг до веранди, потім до кімнати, на щастя, всередині не було нікого — німці вгамовували людей на центральній площі.

Свою домаху Рудь знайшов у кутку поруч зі зброєю. Підібрав ще й великого пістолета в кобурі, який висів на стільці. Це був офіцерський будиночок, і кирпатий малий унтер, який відібрав у Максима шаблю в корчмі — жив саме тут. Максим його запримітив, коли вартовий виводив їх якось вранці.

Коли вибігали до воріт, Тиміш зупинив Рудя.

— А тепер ти чекай.

Він швидко став на