Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Фосфорна квітка 📚 - Українською

Читати книгу - "Фосфорна квітка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фосфорна квітка" автора Еберхард Паніц. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 39
Перейти на сторінку:
вас такі докори, пане Гінцпетер?

— Та як хочете, — відповів Гінцпетер, наморщив лоба й підвівся. Так і лишився стояти перед картиною з зображенням фосфорної квітки й портретом Маргрет. Не питаючи дозволу, він ухопився за телефон.

— Ага, — сказав він, запитально глянувши на Едвардса. — Отже, коли подзвонили, ваша дружина стояла тут, а ви там, де зараз?

Не чекаючи відповіді, він поспіхом поклав телефонну трубку й, буркнувши «до побачення», вийшов.


18

Телебачення показувало казку про лускунчика, дуже барвисту виставу з піснями й танцями. Перед телевізором сиділа Маргрет і, здавалося, більше нічим не цікавилась. Раніше Едвардс із симпатією спостерігав, як у таких випадках розквітає її обличчя.

— Бо я люблю дітей і сама б хотіла мати дітей, — досить часто казала вона йому. Тепер про це вже не було мови. З холодним виразом обличчя вона пильно спостерігала за дитячими витівками і грою фантазії й ні разу не глянула на Едвардса, коли він підходив до неї й заводив розмову.

Він вимкнув телевізор і підсів до Маргрет.

— Чого ти сподіваєшся від мене? — запитав він. — Я так само погано все це розумію, як і ти. Спочатку думав, що такого не може бути, а перед тим, як повз мене винесли мертвого Валентінера, мені здавалося, що це лише жахливий, злий сон. Але ні, нас ніщо не минуло.

— Я взагалі не знаю, що мені думати, усе в моїй голові переплуталося, — мовила вона, відсунула од нього свій стілець і відвернулась. — Хто то дзвонив тоді, невже ота Ріта Бланк?

— Маргрет, трубку ж брала ти, — відповів Едвардс спокійно, але дуже твердо. — Я стояв надто далеко, аби щось почути. Тепер ти згадала, що то був жіночий голос?

— Ні, я ж уже казала: в мене все переплуталося, я — напівбожевільна. Однак що йшлося не про Валентінера, це я добре пам'ятаю.

— Можливо, тобі лише сказали, що він мертвий і що причина цьому — газ? Маргрет знизала плечима.

— Те, що сталося з Валентінером — жахливо! — крикнула вона. — Як же ти можеш так раціонально ставитися до цього? Ніхто не потурбується про Сару, його дочку, кожен думає лише про себе самого й не дуже хоче стати об'єктом пересудів. А якщо це був усе-таки твій Ашфільд? Якщо дзвонив саме він? Йому, очевидно, дуже кортіло передати нам таку звістку.

— Маргрет, — заперечив він, хитаючи головою, — все це абсолютна нісенітниця, як це тобі могло спасти таке на думку? Ти сама себе заперечуєш, невже ти цього не помічаєш? Куди це приведе, коли ми не візьмемо себе в руки?

Він відчув, що марно зараз їй щось пояснювати чи переконувати логічними аргументами. Навіть співаючи соловейком, він не міг би відвернути її увагу від того, що в ті останні страшні години вроїлося їй у голову: після пробудження із глибокої непритомності — Кендлерові й ще дечиї балачки, нині — Валентінерова смерть і Гінцпетерові запитання та підозри, з цим не впоралася б і сильніша натура.

— Давай поговоримо спокійно іншим разом, — сказав він, дістав пляшку віскі, налив два келишки й поставив один перед нею.

— Будь ласка, випий зі мною, — попросив він. — Ми ж єдине ціле й мусимо покладатись одне на одного, ми ж не перетворюватимем одне одному життя в справжнє пекло.

Він кивнув їй головою, однак Маргрет цього не помітила й нервовим рухом перекинула келишок, якого він підсунув до неї. У цю хвилину задзвонив телефон.

— Хай йому чорт, — сказав Едвардс, вихилив своє віскі й шарпонув трубку до себе, перше ніж її вхопила Маргрет.

Він відійшов од неї настільки, наскільки дозволяв це зробити кручений телефонний шнур. Жіночий голос у трубці видався йому знайомим. Бувши неуважним і наляканим, Едвардс подумав, що це Ріта Бланк вирішила до нього прийти.

— Заходь, заходь, — гукнув він у телефонну трубку вдавано недбало. — Звичайно, ми на тебе чекаємо, Маргрет уже вдома, вона дуже зрадіє, коли ти прийдеш.

— Хто це? — запитала Маргрет.

Він не зважувався вимовити імені, такого ж їй ненависного, як і ім'я Ашфільда. Ладен був і решту цього дня, й решту свого життя лишатися на самоті з віскі й фосфорними квітами, аби тільки з дорогою його серцю людиною не трапилося нічого лихого.

— Продовжуй у такому ж дусі, — шепнула Маргрет і хотіла була вже вирвати в нього з рук телефонну трубку. — Кого це ти сюди запросив?

— Нікого, — відповів він, як було й насправді. — Мені потрібна лише ти, без тебе я не можу жити.

Але вона дістала валізу, привезену ще із Сан-Франціско, покопирсалась у шухлядах шафи й витягла звідти свої сукні, спідниці, блузки — стільки добра, яке не вмістилося б не лише у цю валізу, а й ще в дві або й три такі.

— Річарде, я нічого з собою не вдію, так далі не можна. Скажи ж мені, нарешті, правду.

— Я не розумію, куди ти хилиш! — Едвардс розлючено копнув її валізу. — Звичайно, я можу поставити себе на твоє місце, але чому ти так поводишся, ніби в мене щось спільне з цими нелюдами, що не дають нам жити. Цього я ніяк не збагну!

Маргрет запалила сигарету й з силою видихнула дим.

— Це теж відповідь, — сказала вона й повернула до нього своє незворушне обличчя. — Ти гадаєш, лише інші допускаються помилок? Ні.

Маргрет тупнула ногою, схопилася за валізу й відкрила її знову.

— Валентінерові й так лишалося жити два-три роки, ти це знаєш не згірш од мене. То як же це сталося? Що то за неймовірна пригода з твоїм автомобілем, який нібито без тебе їздив до того будинку за містом?

— Про це ти мусила б запитувати не мене, — відповів Едвардс. — Деякі питання не треба задавати навіть самому собі, це я збагнув позавчора, вчора і сьогодні. Що стосується Ашфільда, то для мене він те ж саме, що для тебе —

1 ... 18 19 20 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фосфорна квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фосфорна квітка"