Читати книгу - "Небесний народ"

— Брате, хапай його! — вигукнула Ассапа зненацька. Їй в голову прийшла ідея революційного способу прискорення еволюційного процесу. — Ми його відірвемо.

— Кого його? — дещо отетерів Єн.

— Мій хвіст, брате. Терпіти його не можу, причепу. Твій он сам по собі відпав. А ми ж з тобою народилися в один день!

Єн згодився:

— Ну гаразд, спробуймо.

Правда, це прозвучало дещо нерішуче. Справа в тому, що брат вельми хотів якусь хвилину-другу залишатися дорослим наодинці. Тоді він би зміг розповісти меншій сестрі про свої враження, як це воно — бути дорослим.

Проте затію довелося відкласти, бо нараз стало дуже гамірно: мимо пропливла чимала дровиняка, на якій сиділо двоє маленьких, сірих та слизьких слимаків. Крім них, там примостилися величезна синя муха й щипавка. Найбільшу увагу привертала до себе щипавка. Вона була дуже збуджена, металася туди-сюди і щось гарячково вигукувала, розмахуючи лапкою-рукою. Жабки добре всього не чули, до них долітали тільки уривки фраз: «…полишена батьківщина», «…еміграційні процеси» та «…великий потік». Потім до них донеслося ще щось на кшталт: «Я сама вибрала таку життєву дорогу».

Ось так щипавка і плила на своїй гілляці за течією, а очерет, що ріс на березі, кидав смугасту тінь, і виглядало, ніби пливеш через довжелезні штаби.

Ассапа хитнула головою і, подивившись услід незнайомій комашині, спитала:

— І чого це їй треба. Виглядає, бідака, наче Богом ображена.

— Може, якось кавалок дерева, на якому вона пливе, таки приб’є до берега… Вона зійде, та й буде їй там нова батьківщина, — відповів задумливо Єн. — Цілком можливо, що таке станеться.

Ассапа кивнула на знак згоди.

— А тепер тягни сильно, як тільки можеш, — холоднокровно наказала вона.

Єн взявся до справи з чисто братньою самовідданістю. Як наслідок — хвіст і справді відірвався, від чого обидві жаби хляпнули у воду обабіч листка. Ассапа випірнула першою, і тепер це вже був не якийсь там пуголовок, а справжня, хоч би там що, жаба. Щасливі від осягненого, жаби обійнялися та дали клятву протягом усього життя завше допомагати одне одному в скрутну хвилину.

Як зазвичай, воно повсякчас так: коли нараз тобі посміхнулося щастя, тоді завжди маєш якісь хороші наміри на майбутнє.

На превеликий жаль, усім цим планам так і не судилося здійснитися, бо маленький Єн несподівано потрапив у полон до хлопчиська. А сталося таке: будь-яка розсудлива жаба, коли до струмка наближається людина, лелека або ж хтось набагато більший (тобто хто становить чи може становити потенційну небезпеку), стрибає на дно і збаламучує воду, щоби замаскуватися. Таке зробив і Єн. Одначе досконало відпрацьована тактика дала збій, бо хлопчисько прийшов зі зброєю-сіткою, прикріпленою до кола з довжелезним держаком. Скоріше всього, це знаряддя слугувало для ловлення метеликів. Проте хлопчик успішно використав його з іншою метою: впіймати Єна. Сітка підхопила жабеня, витягла на поверхню і, коли вода стекла, воно безпомічно заборсалося в очеретяних стеблинах на дні сачка. Потім бранець просто занімів, вражений несподіваною тактикою, небаченими досі тенетами, та усвідомивши, в яку халепу потрапив.

Хлопчик нетерпляче підняв сачок на рівень очей і почав роздивлятися улов, а Єн вжахнувся від розмірів, як йому здавалося, велетенських синіх очей, що розглядали його з-під копиці жовтого волосся, в якому виблискувало сонце. Після цього жабеня зовсім близько почуло жахливий громовий голос і через отвори у сітці побачило ще когось. Ця істота мала такі ж сині очі, проте волосся — набагато довше. Вона стояла і також з цікавістю зиркала всередину сачка. Правда, голос в іншої істоти був дещо тоншим. Говорили, звичайно, про нього. Звуки вилітати з червоних ротів двоногих, і було видно, як там зблискували білі зуби. Безуспішно намагаючись видертися по сітці, щоби втекти із пастки, Єн розпачливо думав про те, що, мабуть, попасти до дзьоба лелеки набагато краще, ніж до рук людей. Він почав проситися на волю, однак його не розуміли і не відпускали, а жабеня, своєю чергою, не тямило того, що поміж собою говорили діти.

Проте ми з вами можемо чудово зрозуміти їхню бесіду.

— От зараза, — незадоволено сказав хлопчик до маленької білявої дівчинки, яка вибігла разом з ним на перелісся, — знову упіймалася звичайна, брунаста. А мені хоча б раз справжню зелену квакшу вполювати.

— Ага, — погодилася його супутниця, — це знову брунаста, але ж гарненька яка, маленька, зовсім не така гидка, як великі!

Здавалося, що почувши ці слова, хлопчик задумався.

— Я її таки візьму з собою.

З цими словами він запхав руку в сачок і вхопив Єна.

— Може, хоча б ця розуміється на погоді, а як ні, то навчу.[2]

Юний мисливець узяв жабеня за лапку, вийняв з сачка і, піднявши догори, почав розглядати його на фоні неба. Тим часом дівчинка зняла кришечку з овальної, пофарбованої в зелений колір бляшанки, котру її брат носив підвішеною через плече. І ось