Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко"

531
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жарт другий. Квіт папороті." автора Тетяна Винокурова-Садіченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 32
Перейти на сторінку:
в цьому просторі, який стрімко наповнювався звуками, запахами (приємними й не дуже), образами та яскравими картинками, які дедалі частіше виникали в тумані, але не могла. Його не було поруч. Я не відчувала його.

І немовби аж захлинулася — так почуває себе дитина, коли хтось ламає іграшку. Трохи жалю та образа на весь світ. Ну де ти, подумала я. А потім тихо покликала:

— Ну де ти? — й відчула, що голос тремтить. Так, ніби я збираюся зараз влаштувати показову істерику.

Або й просто розридатися, бо мені боляче, бо мене образили.

Я зрозуміла, чому вони, ті, хто з Лісу, тікають, почувши перших півнів — кукурікання знищує їхній світ. Світ імли, загадок, напівкольорів, відчуттів, шепотіння.

…шепотіння…

…шепотіння?

…ШЕПОТІННЯ

Я почула його.

Незрозуміле й невиразне, не мені призначене, на дивній мові, але воно було. Десь поруч. І скрізь.

Шепотіння поруч і скрізь.

Я озирнулася довкола. Нікого.

Я вийшла на дорогу.

І побачила їх.

Вони йшли крізь імлу в ореолі шепотіння. Не йшли — насилу торкаючись землі, рухалися до Лісу. Ніщо і Єгор. Смерть і Дурень. Йшли ніби й легко, та я раптом зрозуміла: Ніщо здавило його руку, чимдуж здавило.

Ніщо відчуло мене, обернулося.

Усміхнулося. (Ніби і вдячно… а, може, знущально, — я майже не бачила, могла тільки здогадатися). Я пішла за ними. Швидко пішла. Так відчуває себе дитина, коли її іграшку (нехай і поламану, але її, ЇЇ) несуть від неї геть. Образа. Образа й бажання повернути іграшку.

Ніщо знову обернулося.

Тепер воно вже не скидалося на людину. Воно було Нічим. І сіра пляма замість обличчя. Але воно дивилося просто на мене. Своєю сірою плямою.

Було страшно. Але я сказала:

— Віддай.

І раптом усе зникло. Вони розчинилися в тумані.

А туман розчинився в повітрі (не зовсім, просто став не такий густий і, здається, поповз ближче до Лісу).

А мені хотілося ще побути в тумані.

Я пішла додому.

Я не добила вовкулаку. Він сам помер. Його просто потягло за собою Ніщо. Вовкулаку? Чи Єгора?

Якого Єгора? Єгор зник уже давненько — його вбили на галявині п’ятеро тварюк, яких за це він убив… Чи навпаки: вони його вбили за те, що він їх повбивав?

Стоп.

Якби я вбила вовкулаку, то поруч з Нічим йшов би вовкулака. Отже… я вбила Єгора? Може, й не зовсім людину, але ж більше людину, ніж вовкулаку?

Шкода, я знала, що це не сон. Якби це був сон, то було б набагато легше…


Елвіс намагався висварити мене за те, що я не взяла його з собою й навіть не розбудила, та я його просто не слухала. Я сиділа на кухні й думала. Про що, — не знаю. Про туман. Про Смерть. Про Єгора. Про те, що він був колись дитиною й ми ходили до одного дитсадка. Я просто думала — ні висновків не робила, ні причин не дошукувалася. Я думала про щось порожнє. Я думала щось порожнє. Я думала Ніщо. Я думала Смерть.

Елвіс утямив, що мою психіку треба рятувати, а тому (після п’яти невдалих спроб розповісти мені анекдот, після двох спроб заспівати пісеньку та однієї — розповісти про свої донжуанські походеньки) притягнув мені (у зубах, як відданий чи то кіт, чи то собака) мої Таро.

Я розклала.

І знов трійця вищих арканів — Жриця, Вішальник і Хазяїн.

Жриця. З цього я й вирішила почати.

— До баби Галі, — скомандувала я й підвелася з-за столу.

— А поснідати? — ображено гукнув навздогін котяра.

Я вже відчиняла двері.

— Снідати будемо потім, — сказала я.

— Знов увечері, — із розумінням зітхнув котяра й вийшов за мною.

Туману було досить, але не так багато, як декілька годин тому.

Вулиці здавалися якимись дивними і незвичними. Може тому, що я почала роздивлятися подробиці.

Чомусь виявилося, що на вулицях набагато більше дітлахів, ніж я могла собі уявити. Вони бавилися на стареньких дитячих майданчиках і поверталися з крамниць, тягнучи завеликі для них торби. Я навіть побачила двох молодих матусь із малятами на руках. І не бояться вони тут з дітьми, подумала я.

Назустріч ішла зграйка хлопчаків. Всі немовби схожі один на одного, худі, обдерті, з великими темними очицями. Проходячи, уважно й небезпечно глянули на мене, кожен зазирнув мені у вічі. Потім втягнули голови в худі плечі — минули. Вовченята.

Я зупинилася, обернулася й проводила їх поглядом. Вовченята?

Та ні, просто зграя маленьких безпритульних дітей. (Мабуть… я сподіваюся…). У нас тут багато безпритульних. Багато бомжів, пияків і просто ненормальних людей. Дно суспільства. Вони тікають сюди, бо жодна міліція їх тут не дістане.

Дожилися. Вовкулаків, вампірів і нічних жахів діти (я не кажу про дорослих, але ж — діти!) бояться менше, ніж міліції.

— Гей, — нетерпляче покликав мене Елвіс.

— Так, ходімо, — прийшла я до тями.


У бабиній хаті все було так само. Інакше й бути не могло. В її халупі був мій рідний світ, який назавжди тут закляк. Я увійшла й одразу ж відчула полегшення. Ніби після довгих мандрів повернулася додому. Ніби дочекалася весни після нескінченної зими. Домовик підозріло глянув на нас і подався готувати чай. Баба Галя попросила зачекати, поки вона упорається на горищі, тож ми з Елвісом посідали за столом.

— А можна щось попросити з’їсти? — пошепки спитав мене Елвіс.

— Не

1 ... 18 19 20 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко"