Читати книгу - "Скорочено Тигролови"

* * *

Плачучи від щастя, Наталка припадала до Григорія і цілувала його в нестямі, вкладаючи все серце, яке так довго стримувала: "Мій! Мій!". Шаліла в нападі безумної радості, невисловленої любові й безоглядної вірності, говорячи, що вони підуть тепер на його Україну.

І так само дав серцю волю Григорій. Забрав її в обійми і зацілував тії неприступні вуста, великі насмішкуваті очі... Аж ось де він догнав своє щастя!

А Заливай зіп'явся на задні ноги і, тихенько скімлячи, намагався лизкнути обоху ніс.

Нарешті лемент на кордоні вщух. Наталка нагодувала пса, прикріпила до його нашійника записку, погладила голову свого вірного друга і з жалем відправила додому. Заливай сумно заскімлив, відчуваючи розлуку, але послухався господині й побіг.

Шлях їм прослався в невідоме. Вони приготувалися до всіх труднощів, до жорстокої боротьби, спаливши всі кораблі за собою. їх вабила далека, сонячна, омріяна Україна.

***

Крайова преса була сповнена сенсаційними повідомленнями про велику озброєну до зубів банду ворогів народу на чолі з "крупним державним злочинцем" Григорієм Многогрішним, яка діяла в тайзі і вбила начальника Краєвого особого відділу УГБ НКВД тов. Медвина — ветерана НКВД, "славного і доблесного чекіста, що в боротьбі з ворогами не знав жалості і що рука в нього не дрижала ніколи..."

Внизу великими літерами сповіщалось про велику премію за зловлення того страхітливого "отамана банди" — Григорія Многогрішного.

Друга сенсація була ще цікавішою. Подавалися карколомні повідомлення про "чергову провокацію" "нєкой" агресивної держави на совєтсько-маньчжурському кордоні... Про кількагодинний бій і відбиття великої диверсійної групи ворога. Про заслуги начальника застави, який у героїчному бою був тяжко поранений. Між іншим говорилося й про те, щодвоє"негодяїв"з гігантським псом у тім бою нагло напали на начальника "з тилу".

Старий Сірко, що привіз разом з Грицем до Хабаровська на базу здавати живого тигра, слухав ті "новини" і в душі сміявся з них. Якого шелесту наробили Григорій та його донька!

Сіркові захотілося з радості навіть тигра з клітки випустити. Старого зупинило лише те, що тигр вже був на базі, у загальній клітці і під великим замком. А головне, поза всяким сумнівом, "кішка" роздере першим саме його — головного винуватця своєї біди.

* * *

Другого дня після приїзду Сірка з Хабаровська прибіг Заливай. Він був схудлий, здичавілий, лапи в льодових "черевиках". Старі невимовно зраділи, гладили пса, говорили з ним, годували, як людину. І знайшли записку!

Це був радісний день у Сірків. Наталка писала: "Живі. Здорові. Обіймаємо всіх. Цілуємо. Вже перейшли до тітки!"

Мати плакала й просила прочитати записку ще раз і ще, а тоді поцілувала її нишком і, загорнувши в шовкову хустку, поклала на самий спід скрині, де зберігалися Наталчині речі. І стала молитися Божій Матері, вимолюючи щастя для дітей і хоч на останку літ зустрічі з ними.

* * *

Гриць прип'яв Заливая, щоб не втік. Мати ходила біля пса, як біля дитини, але той скучав. На п'ятий день вранці Заливая не дошукалися. Він утік. "Одчайдушний і безмежно вірний пес розумів дружбу по-своєму і зробив так, як веліло його собаче серце.

Подався доганяти без надії догнати. Але — сміливі завжди мають щастя".

1943