Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

З Вів'єн ми просиділи до пізньої ночі, а потім я поспішила до себе. Прийняла душ і без задніх ніг упала спати. А рано-вранці збиралася додому. Вийшла із гуртожитку, коли ще нікого на вулицях не було. І залишивши територію академії, відкрила портал додому.

На вихідні дні лекцій не було. Навчальний рік йшов за планом, а мені залишалося тільки не збожеволіти.

Будинок сім'ї Атрікс зустрів тишею. Слуги пересувалися настільки безшумно, що їх можна було прийняти за примар. Тата я знайшла у кабінеті. Він нервово міряв кроками відстань від стіни до стіни і щось бурмотів під ніс.

— Лорейн? — він помітив мене через кілька секунд, тепло посміхнувся і постарався взяти себе до рук. — Як пройшов тиждень?

— Добре, тату, — я сіла в порожнє крісло, турбувати його дрібницями не хотілося. — Щось трапилося?

— Ні, — він похитав головою. — Все добре.

— Коли ти перестанеш брехати? — Уточнила я, спіймавши на собі дивний погляд батька. — Що?

— Ні, — він знову похитав головою. — Просто задумався. Мене непокоїть сьогоднішній бал. Якщо чутки не збрехали, і лорд де Лавінд...

— Перестань, будь ласка, — лагідно попросила я його. — Наш імператор здоровіший за астреньского бика, зміна правителя буде не так скоро. Ти даремно переживаєш раніше часу.

— Сподіваюся, що ти маєш рацію, люба, — несміливо посміхнувся лорд Атрікс. — Ти готова до сьогоднішнього вечора?

— Не хочу я там з'являтися, — відповіла йому чесно. — Але ж вибору мені не давали. Так що, готова.

— Добре, — тато помітно розслабився. — Сьогодні сім'ю доведеться представляти нам двом.

— А Мунд? — про другого брата я питати не стала, Анір за будь-яких обставин не зміг би повернутися. Служба в імператорському гарнізоні надто сувора, щоб ось так все кинути і вирушити на розвагу для знаті.

— Його не відпустили, — тато відчинив вікно, впускаючи в кабінет холодне весняне повітря. — Я розмовляв із ректором другої академії Імвалара, каже, що Мунд порушив якісь правила, за що несе покарання.

— Мунд? — Здивувалася я. — Порушив правила? Та він ніколи б і подумати про таке не наважився.

— Я теж так сказав, на що мені повідомили, що ректорові видніше.

Прикусивши язик, я стиснула руки в кулаки. З кожною подією я переконувалась все бiльше, що нашу сім'ю намагаються опустити якомога нижче. Може й борги, в яких опинився рід Атрікс, не такі й прості?

— Тату, — я встала і зробила крок до нього, — у мене до тебе є одне питання. Відповідай, будь ласка, чесно. Добре?

— Добре.

— Коли у нашої сім'ї почалися проблеми із фінансами?

— Лорі, я...

— Відповідай.

Тато глянув на мене тим поглядом, що я знала дуже добре.

— Це не повинно тебе турбувати, люба, — він спробував усміхнутися. — Я розберуся з усім.

— Я хочу тобі допомогти.

— Це для мене дуже цінно, — лорд Атрікс спробував обійняти дочку, але я відступила.

— Тату, я вже не маленька дівчинка. І я хочу знати все.

Він зітхнув, відвернувся:

— Це довга та складна історія. Не впевнений, що ладен тобі її зараз розповісти. Пізніше, люба, добре?

— Хоч би скажи, чи це випадковість?

Він відповів за секунду, але я вже знала, що почую.

— Ні.

Підібгавши губи, я подумки дала собі одну важливу обіцянку. Її я стримаю, будь-що.