Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

Вони неквапливо вийшли з будинку. На вулиці Лангре підпалив цигарку, це йому хотілося зробити ще в особняку. Стефан заправив електронку. Палити йому не особливо хотілося, швидше так – за компанію.

– Треба їхати до художника в психлікарню, – зробивши перше затягування, сказав він і опустився на всіяні листям сходинки в головного входу.

– Цей Крамер не художник, – поправив його Лангре. – Хтось хоче, щоб ми так думали, але це неправда. Ти не звернув уваги на замітки Алекса, які він залишив на полях газети? Почерк не співпадає з тим, що на картинах. Не помітив, що в будинку немає ні фарб, ні пензлів, ні полотен?

Несподівано в двір в'їхав фургон, голосно скрипнув гальмами. Лангре встиг помітити лише водія в масці і спрямоване на них дуло пістолета. Загартований роками роботи, він відреагував блискавично – йому вистачило кількох секунд, щоб підскочити до Стажера і штовхнути того на сходинки, прикриваючи від кулі власним тілом. Стефан встиг лише здивовано ахнути. Лангре сіпнувся від кулі, що потрапила в спину, і хворобливо поморщився. Добре, що навіть в останній робочий день він не став зраджувати своїм звичкам і надів бронежилет.

Синяк звичайно буде знатний, але в цілому він залишиться неушкоджений. Якщо звичайно стрільцю не закортить продірявити йому і голову. Лангре зі стогоном перекотився на спину. Стажер тут же схопився на ноги, швидким рухом дістав з портупеї пістолет, зробив кілька пострілів, цілячись то у водія, який вже почав розгортати фургон, збираючись вшитися, то по колесам автомобіля. Постріли виявилися вдалими – машина, сіпнувшись, зупинилася.

Тримаючи пістолет напоготові, Стажер повільно підійшов до водійських дверей і опустив зброю. Хвилюватися вже було нічого – в голові стрільця зяяла діра. Сам Стефан в голову не цілився, судячи з усього, водій застрелив себе сам. Лангре мовчки, зняв з мерця маску і здивовано підкинув брови, дізнавшись в нім зниклого Арт – дилера.

– Нічого тут не чіпай, викликай експертів. Відбитки і інше залиш їм, це їх робота. Краще йди, збери всі гільзи, – почав керувати Лангре. Багажник фургона був відкритий, як у пікапа, і він помітив там кілька картин – неякісних реплік Крамера. – Після смерті художника, вартість його робіт зростає в рази. – Неголосно пробурмотів він собі під ніс.

Підійшовши до нього, Стажер вийняв застряглу в бронежилеті кулю – прямо під лопаткою. Коли б не броня, Лангре припало б туго.

– Для хорошої людини нічого не не шкода, – посміхнувся Стефан.

– Але хороші люди, як правило, нічого і не просять, – усміхнувся у відповідь Лангре.

– Раз в нас стріляли, виходить, ми на вірному шляху? – Припустив Стажер.

– Не думаю, що все так просто, – похитав головою Лангре.

В цей час в двір в'їхали три поліцейські машини. Вітально кивнувши їм, експерти зайнялися справою – оглядом тіла і затриманого автомобіля.

Через деякий час комісар обзавівся свіжою інформацією. В телефоні стрільця знайшли фотографію картини з рептилоїдом і повідомлення, де слово в слово повторювався зміст записки, знайденої в номері покійного сера Альприма. Сів на нещасливі сходинки, де нещодавно їх із Стажером трохи не підстрілили, Лангре задумливо підпер рукою підборіддя. Судячи з усього, Арт – дилер переплутав його з самим Алексом Крамером, тому і стріляв.

– Як вам такий крайній робочий день? – Перервав його роздуми Стажер.

– З яких пір все різко стало "крайнім"? – Гмикнув Лангре. – Невже прикметник "останній" заборонили на законодавчому рівні? Знаєш, звідки взагалі пішов цей безглуздий забобон, який живе і процвітає ось вже років сімдесят? – Обурено пробурчав Лангре, йому зовсім не подобався той факт, що його молода заміна скидає його з рахунків лише через вік. – Звичай називати все "крайнім", а не "останнім" пішов від льотчиків. А далі його вже підхопили всі, чия професія пов'язана з якимось ризиком для життя.

Але це лише забобон, не більше.

Стефан кивнув і вирішив змінити тему, щоб не нервувати напарника:

– Злочинці ж не екстрасенси, тому здійснюють помилки, в своїх так би мовити "ідеальних планах", – сказав він, спостерігаючи за киплячою навкруги роботою. Кілька експертів фотографували місце злочину, вусатий вгодований співробітник знімав відбитки пальців з керма і коробки передач. Тіло стрільця вже переклали на ноші і запакували в чорний мішок.

– Будь – який, здавалося б, бездоганний план, легко розкусити. Злочинці не можуть передбачити, що саме по ходу справи може піти не так, які докази їх видадуть, – кивнув Лангре, він вважав, що немає ідеальних злочинів. Є тільки ті, які недостатньо розслідували.

– Ви маєте на увазі незавершені злочини? – Запитав Стажер.

– Перервані, – виправив його Лангре. – Навіть найобережніший злочинець не в силах передбачити всі непередбачені обставини, які можуть завадити його ретельно підготовленому плану.

– А коли вони попадаються?– Протягнув Стажер. – Як ви вважаєте, чи є сенс у безкоштовних адвокатах?

– Ох, – Лангре схилив голову до плеча. – Якби хоч би половина злочинців зверталася за захистом відразу після затримання, в'язниці б спустіли. Звичайно, шанс потрапити за грати у них залишиться, але, принаймні вони не наговорять нічого зайвого.

Він покосився на руки Стажера. Рукави сорочки Стефан загорнув до ліктя, і було видно, що татуювання хлопець зробив не лише на зап'ястках та передпліччі – малюнок йшов вище під тканину одягу. В цьому питанні їх погляди абсолютно не сходилися, мабуть тут позначалася різниця у віці. Лангре вважав, що рано чи пізно молодик пошкодує про кожен набитий малюнок. Сам же Стажер дотримувався абсолютно протилежної думки. Він вважав, що чисте тіло абсолютно не в моді, і зараз менше шансів зустріти людину без татуювань, ніж навпаки.

Коли їх покоління постаріє, онуки напевно жартуватимуть над ними із словами "І попросив він у Господа ще трохи тіла для татуювань". Чи буде наступне покоління прикрашати, таким чином своє тіло?

– Людина має право на помилку? – Стажер підняв з асфальту червоно-жовтий листок і, притримуючи за хвостик, почав крутити його.

Лангре голосно зітхнув – мабуть питання змусило його замислитися про щось своє. Він взагалі сприймав життя з філософської точки зору, вірив в долю і неминучість визначених подій. Він був стриманою і дисциплінованою людиною, відповідально відносився до будь – якої роботи. В колективі Лангре почував себе легко і невимушено, його цінували, як мудрого порадника. Але якою б самовідданою людиною він не був, завжди ставив межі між особистим життям і роботою. Сім'я була для нього найважливішим надбанням, вона була метою і сенсом його існування.

Трохи помовчавши, він все ж відповів:

– Всі помиляються, але права такого не мають, – наслідуючи приклад Стажера, Лангре теж підчепив із землі