Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Загадка «Блакитного потяга» 📚 - Українською

Читати книгу - "Загадка «Блакитного потяга»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загадка «Блакитного потяга»" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 63
Перейти на сторінку:
це деяка інформація.

– Інформація?

Комісар повільно кивнув.

– Про леді, яка була вашою попутницею. Ви з нею вчора ділили столик під час ланчу.

– Боюся, я нічого вам не можу повідомити про неї. Так, ми розговорилися за їжею, але вона для мене цілковита незнайомка. Я ніколи її раніше не бачила.

– І попри те, – різко сказав комісар, – після ланчу ви разом повернулися в її купе, де ще певний час просиділи за розмовою.

– Так, – відповіла Кетрін, – це правда.

Поліцейський, схоже, очікував, що вона щось додасть. І підбадьорливо поглянув на неї.

– Ну-ну, мадам?

– Що «ну», мсьє? – не зрозуміла міс Ґрей.

– Ви, очевидно, можете дати мені приблизне уявлення про вашу розмову?

– Могла б, – відказала Кетрін, – але наразі не бачу для цього причин.

Вона відчула якесь типово британське роздратування. Цей чужоземний чинуша здавався їй занадто зухвалим.

– Не бачите причин?! – вигукнув комісар. – О, запевняю вас, мадам, – причина існує.

– Тоді ви, певно, повідомите її мені.

Той у задумливому мовчанні хвилину-другу пошкріб підборіддя і нарешті промовив:

– Мадам, причина дуже проста. Леді, про яку йдеться, знайшли сьогодні вранці мертвою в її купе.

– Мертвою! – охнула Кетрін. – Що з нею сталося – серцевий напад?

– Ні, – мовив комісар замисленим, ба навіть замріяним тоном. – Ні – її вбили.

– Вбили! – скрикнула жінка.

– Тепер ви розумієте, мадам, чому ми прагнемо зібрати всю інформацію, яку лише зможемо.

– Але ж її служниця, звісна річ…

– Її служниця зникла.

– Ох!

Кетрін спинилася, щоб зібратися з думками.

– Оскільки провідник помітив, як ви розмовляли з нею у її купе, він – що цілком природно – повідомив про цей факт поліцію. Саме тому, мадам, ми вас і затримали – у надії одержати деяку інформацію.

– Мені дуже шкода, – сказала Кетрін. – Але я навіть не знаю її прізвища.

– Її прізвище – Кеттерінґ. Його ми дізналися з паспорта і бирок на багажі. А от якби нам…

Тут у двері купе постукали, і мсьє Ко, насупившись, прочинив їх дюймів на шість.

– У чім річ? – владно поцікавився він. – Мене не можна турбувати.

Крізь щілину проглянула яйцеподібна голова обіднього знайомця Кетрін. На обличчі в нього променилася усмішка.

– Мене звати Еркюль Пуаро, – сказав він.

– Та годі вам, – ледь видобув комісар, – невже той самий Еркюль Пуаро?

– Власною персоною, – підтвердив чоловічок. – Пам’ятаю, ми якось стикалися з вами в паризькій Sûreté,[24] мсьє Ко, хоча ви, поза сумнівом, навряд чи мене пригадуєте?

– Навпаки, мсьє, навпаки, – сердечно запевнив поліцейський. – Проходьте, прошу вас. Ви знаєте про це…

– Так, знаю, – мовив Еркюль Пуаро. – От і зайшов поглянути, чи не зможу чимось допомогти…

– Матимемо за величезну приємність, – негайно відказав комісар. – Мсьє Пуаро, дозвольте відрекомендувати вам… – Він зазирнув у паспорт, який і досі тримав у руці – … мадам… е-е… мадемуазель Ґрей.

Пуаро посміхнувся до Кетрін.

– Дивно, чи не так, – пробурмотів він, – що мої слова настільки швидко справдилися?

– Мадемуазель, на жаль, змогла повідомити нам украй небагато, – зітхнув комісар.

– Я саме пояснювала, – сказала та, – що ця бідолашна леді була для мене цілковитою незнайомкою.

Пуаро кивнув.

– Але ж вона бесідувала з вами, чи не так? – м’яко запитав він. – І у вас склалося про неї певне враження – хіба ні?

– Так, – у задумі промовила Кетрін. – Гадаю, що склалося.

– І полягало це враження в тому…

– Так, мадемуазель, – висунувся наперед комісар, – давайте-но послухаємо, що там у вас за враження.

Кетрін сиділа і прокручувала в голові всю цю історію. Та хоч у неї і було таке відчуття, наче вона зраджує свою конфідентку, проте коли у вухах дзвеніло те огидне слово «вбили», жінка не сміла нічого втаїти. Від цього могло надто багато залежати. А тому – так точно, як лише могла, – міс Ґрей слово в слово повторила свою розмову з покійною.

– А це вже цікаво, – сказав комісар, зиркнувши на колегу. – Еге ж, мсьє Пуаро, цікаво? Та от чи має стосунок до злочину… – І залишив речення незакінченим.

– Гадаю, це не могло бути самогубство? – із сумнівом спитала Кетрін.

– Ні, – відрубав поліцейський. – Самогубство виключене. Її задушили чорним шнуром.

– Ох! – здригнулася жінка.

Мсьє Ко здійняв долоні, вибачаючись.

– У цьому справді немає нічого приємного – аж ніяк. Гадаю, наші потягові крадії дещо брутальніші за ваших.

– Це жахливо!

– Так, так, – він і втішав, і вибачався, – але ж ви, мадемуазель, дуже хоробра. Я, щойно побачив вас, так собі і сказав: «Ця мадемуазель – справжня сміливиця». І саме тому я попрошу вас зробити ще дещо – тяжке, але, запевняю вас, украй необхідне.

Кетрін сторожко глянула на нього.

А той вибачливо розвів руками.

– Я збираюся просити вас, мадемуазель, бути такою ласкавою, щоб пройти зі мною в сусіднє купе.

– Мені конче треба це зробити? – тихо спитала Кетрін.

– Я маю пред’явити її комусь для впізнання, – пояснив комісар, – а оскільки служниця зникла… – тут він значуще кашлянув, – скидається на те, що ви – саме та особа, яка найкраще роздивилася її, відколи вона сіла в потяг.

– Що ж, гаразд, – ледь не пошепки відказала міс Ґрей, – коли це так необхідно…

Вона підвелася. Пуаро злегка кивнув їй на знак схвалення.

– Мадемуазель чинить розсудливо, – промовив він. – Ви дозволите мені супроводити вас, мсьє Ко?

– З радістю, мій любий мсьє Пуаро.

Вони вийшли у коридор, і комісар відімкнув двері до купе вбитої. Жалюзі в його дальньому кінці були наполовину підняті, щоб впускати світло. Труп жінки лежав на полиці зліва від них, і то в такій природній позі, що можна було подумати, наче та спить. На небіжчицю було натягнуте простирадло, а голова повернена до стіни – так що з-під нього визирали тільки рудуваті, червонясто-коричневі кучері. Мсьє Ко вкрай акуратно поклав руку на плече покійної і розвернув тіло так, щоб стало видно обличчя. Кетрін трішки відсахнулася, і її нігті вп’ялися в долоні. Сильний удар до невпізнання спотворив його риси. Пуаро різко скрикнув.

– Коли це було зроблено, хотів би я знати? – поцікавився він. – Ушкодження прижиттєві чи посмертні?

– Лікар каже, що їх заподіяли трупу, – відповів мсьє Ко.

– Дивно, – мовив чоловічок, насупивши брови. І обернувся до Кетрін: – Не бійтеся, мадемуазель, погляньте на неї уважно. Ви впевнені, що це саме та жінка, з якою ви розмовляли вчора у потягу?

Міс Ґрей мала міцні нерви. Зібравшись із духом, вона ретельно та пильно поглянула на небіжчицю. А відтак нахилилася ближче й узяла ту за руку.

– Я цілком певна, – за деякий час відказала вона. – Її обличчя надто спотворене, щоб упізнати, але будова тіла, постава й волосся точно ті самі, а

1 ... 18 19 20 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадка «Блакитного потяга»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загадка «Блакитного потяга»"