Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

Проте, побачивши в неї в руках старезний мушкетон, чоловіки заклякли, мов громом уражені. І Рейнолдз не був винятком: з відвислою щелепою сидів на коні. Джонас би заплакав.

— Хапайте її! — заверещав надтріснутий голос старої з-за спин чоловіків, що перегородили дорогу. — Чого заклякли, кретини? ХАПАЙТЕ!

Стрепенувшись, Рейнолдз потягнувся до власного револьвера. Він був спритний, проте дав Олів занадто велику фору і тепер відставав у часі. Він лише діставав револьвер із кобури, а мерова вдова наставила на нього цівку пістоля і, заплющивши очі, як маленька дівчинка, котру примушують їсти щось огидне, натиснула на гачок.

Спалахнула іскра, проте вологий порох лише змучено схлипнув і зник у хмарці синього диму. Куля (достатньо велика, щоб знести Клаєві Рейнолдзу півголови, якби пістоль не дав осічки) залишилася у стволі.

Наступної миті прогримів револьвер Рейнолдза. Заіржавши, кінь Олів заточився назад, і його вершниця впала, бо в помаранчевій смузі її пістрявого пончо, смузі, під якою билося її серце, з’явився чорний отвір.

Сюзен закричала, і власний крик долинув до неї наче здаля. Кричати вона могла ще довго, проте зачула цокіт копит поні за спинами чоловіків на дорозі… і все збагнула. Збагнула ще до того, як чоловік із одним заплющеним оком наблизився, щоб узяти її під варту. І її крики стихли.

Загнаного поні, що привіз відьму до Гембрі, замінили новим, але віз був той самий: ті самі загадкові знаки, той самий кучер. Рея сиділа, стискаючи віжки в своїх хижих пазурах, її голова гойдалася з боку в бік, як у іржавого старого робота. В її усмішці не було й тіні гумору. Так міг би шкіритися труп.

— Здоров, моя перепілочко, — назвала вона її достоту так, як тоді, тієї ночі багато місяців тому, коли Сюзен прийшла до неї для перевірки цноти. Тієї ночі, коли Сюзен більшу частину шляху пробігла — просто тому, що її переповнювала жага життя. Вона прийшла до Реї під Місяцем-Цілунком, і її серце від бігу билося швидше, а щічки зарум’янилися. Дорогою вона співала «Безжурне кохання».

— А твої друзяки-харцизяки поцупили в мене кулю, — поскаржилася Рея, зупиняючи поні перед вершниками. Навіть Рейнолдз дивився на неї згори вниз з якоюсь тривогою. — Забрали мою гарненьку цяцьку, от що наробили твої коханці. Покидьки, мерзота. Але поки вона була у мене, я багато бачила, еге ж. З нею можна і в майбутнє заглядати. Багацько я позабувала… але тільки не те, кудою ти поїдеш, ясочко. Не те, кудою тебе повезе те стерво, що тепер валяється там-о на дорозі. А тепер час їхати до міста. — Злобна посмішка розтяглася до вух. — Пора на ярмарок.

— Відпустіть мене, — сказала Сюзен. — Відпустіть, якщо не хочете відповідати перед Роландом з Ґілеаду.

Не звертаючи на неї уваги, Рея заговорила до Рейнолдза.

— Зв’яжіть їй руки попереду і поставте ззаду у візок. Люди хочуть її побачити. А як хочуть — то побачать. Якщо її тітонька зробила все правильно, людей у місті буде чимало. Тож хутенько вантажте її, і їдьмо.

14

Лише одна чітка думка встигла промайнути в голові Алана: «Ми могли оминути їх — якщо Роланд каже правду, тоді важливим є лише магічний кристал, а він уже в нас. Ми могли обминути їх стороною».

Та, звісно, це було неможливо. Проти цього повстали б сотні поколінь у стрілецькому родоводі. Вежа не Вежа, а попускати злодіям не слід. Тим паче якщо їх можна спинити.

Нахилившись уперед, Алан прошепотів на вухо своєму коневі:

— Тільки спробуй піді мною затанцювати чи стати на диби, коли я відкрию вогонь, — і я прострелю тобі довбешку.

Обігнавши обох на своєму міцнішому коні, Роланд повів їх у бій. Чоловіки, що скупчилися найближче до них, — п’ятеро чи шестеро верхи, ще дюжина чи більше піших, що оглядали биків, які притягли сюди цистерни, — тупо вирячалися на них, аж поки Роланд не почав стріляти. З першим пострілом вони порснули навсібіч, як налякані куріпки. Жодного з вершників не оминула його куля. Їхні коні розбіглися, не розбираючи дороги, тягнучи за собою поводи (а один з жеребців — навіть свого мертвого вершника, чия нога застрягла в стремені). Хтось десь волав: «Розбійники! Розбійники! На коней, одоробала!»

— Алане! — закричав Роланд на повному скаку. Перед цистернами для захисту вже шикувалася в незграбний ряд (а радше збивалася докупи) жменька вершників і озброєних піших. — Давай! Давай!

Алан підняв автомат, притулив іржавий приклад нижче плеча і покликав на допомогу всі свої мізерні знання про скорострільну зброю: цілитися низько, поливати вогнем швидко й рівномірно.

Він натиснув на гашетку, і скоростріл проревів у порохняві повітря. Швидкими поштовхами пішла в плече віддача, а з перфорованого ствола полився яскравий синій вогонь. Алан водив зліва направо, цілячись у високі сталеві боки цистерн понад головами горе-захисників, що з криками розбігалися хто куди.

І одна з цистерн справді вибухнула. Такого вибуху Алан не чув ще ніколи: потужний гортанний розрив, що супроводжувався яскравим спалахом червоногарячого вогню. Сталева оболонка в повітрі розпалася навпіл. Одна половина пролетіла тридцять ярдів і палаючою кучугурою приземлилася на землю пустелі, друга піднялася разом зі стовпом чорного диму. Дерев’яне колесо, охоплене вогнем, промайнуло небом і впало, тягнучи за собою шлейф іскор і скалок.

Люди з лементом розбігалися, вершники в паніці пригинали голови до ший своїх коней.

Довівши траєкторію вогню до кінця ряду цистерн, Алан повернув цівку в зворотний бік. Автомат у його руках розжарився до червоного, але він не спускав пальця з гашетки. У цьому світі користуватися чимось слід було доти, доки це «щось» працювало. Кінь під ним скакав так, неначе зрозумів кожне слово з того, що Алан прошепотів йому на вухо.

Ще одну! Треба ще одну!

Але підірвати ще одну цистерну він не встиг — замовк скоростріл. Можливо, механізм заклинило чи спорожнів магазин. Жбурнувши його на землю, Алан витяг револьвер. Десь у нього за спиною заспівала Катбертова рогатка, перекриваючи навіть крики чоловіків, цокіт копит і стугоніння вогню в цистерні. Алан побачив, як велика бахкалка, шиплячи, описала в небі дугу й упала саме там, куди цілив Катберт: у калюжу нафти, що натекла під колеса цистерни з написом «САНОКО». Якусь мить Алан чітко розрізняв вервечку дірок у блискучому боці цистерни — дірок, які він пробив скорострілом сея Ленґіла, — а потім щось затріщало і феєрверк вибухнув. За мить отвори в цистерні запалахкотіли. Нафта, що натекла з них, зайнялася.

— Тікай! — заволав чоловік у бойовому капелюсі. — Вона заре’ вибухне! Вони всі вибу…

Алан застрелив