Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

спробував, але вийшло не дуже добре. Примостіться гарненько біля мене, і я вам розповім. Коли я мешкав на Опатовіцькій вулиці, був у мене один приятель Фаустин, швейцар з готелю, дуже добра, справедлива і услужлива людина. Знав кожнісіньку вуличну панянку. Ви, пане фельдкурат, могли прийти до нього вночі, о якій завгодно годині, і тільки сказати: «Пане Фаустин, — не маєте там якоїсь панюсі для мене?» А він уже докладно вас розпитає, якої вам треба: блондинки чи брюнетки, маленької чи високої, худої чи гладенької, німкені, чешки, а може, єврейки, неодруженої, розведеної або й заміжньої дамочки, інтелігентної чи неінтелігентної.

Швейк по-дружньому притулився до фельдкурата і, обіймаючи його за стан, вів далі:

— Ну, припустімо, ви, пане фельдкурате, сказали б: «Мені потрібна блондинка, з довгими ногами, вдова, неосвічена», — і за десять хвилин ви б її уже мали в своєму ліжку разом з її метрикою.

Фельдкурата кинуло в жар, а Швейк разповідав, по-материнському тулячи його до себе:

— Ви, пане фельдкурат, і поняття не маєте, наскільки чесний і високоморальний був цей Фаустин. Від жіночок, яких вишукував і посилав у номери, він не брав і шеляга на чай, а коли котрась із тих красунь, бувало, забудеться і схоче щось там тицьнути йому в руку, ви побачили б, як він сердився і кричав на неї: «Ти, свиното, така-сяка. Якщо ти продаєш своє тіло і допускаєшся смертельного гріха, то не думай собі, що якась там твоя шустка мені допоможе. Я тобі не звідник якийсь, безсоромна шльондро, я це роблю лише з милосердя до тебе, щоб ти, коли вже так опустилася, не мусила свою ганьбу виносити на очі перехожих та щоб тебе вночі не зловив патруль і ти потім не мусила три дні шурувати підлоги в управлінні поліції. Тут ти бодай у теплі, і ніхто не побачить, до чого ти докотилася». Не бажаючи брати з них гроші, як це роблять сутинери, він надолужував своє на клієнтах. У нього був свій тариф: сині очі — 10 крейцарів, чорні — 15 крейцарів. Він підрахував усе, до останньої дрібниці, на клаптику паперу, і цей рахунок пред’являв клієнтові. Ціни за таке посередництво були в нього дуже доступні. За жінку без освіти він додатково накидав шістку, бо виходив з тих міркувань, що така проста посудина більше розважить, ніж якась там освічена дама. Якось під вечір пан Фаустин прийшов до мене на Опатовіцьку вулицю дуже схвильований, просто-таки сам не свій, немов його хвилину тому витягли з-під запобіжної рами трамваю і притому вкрали годинника. Спочатку він узагалі нічого не говорив, лише мовчки витягнув з кишені пляшку рому, хильнув, подав мені і сказав: «Пий!» І так ми з ним нічого не говорили, аж поки видудлили ту пляшку. Тоді він раптом каже: «Друже, зроби, будь ласка, мені послугу. Відчини вікно на вулицю. Я сяду на підвіконня, а ти мене схопиш за ноги і скинеш з четвертого поверху вниз. Мені вже від життя нічого не треба. Моя остання розрада, що знайшовся вірний приятель, який зведе мене зі світу. Далі жити я не можу. Я чесна людина, а мене обвинуватили у звідництві, наче якогось сутенера з єврейського кварталу. Таж наш готель першокласний, усі три покоївки й моя жінка мають жовті білети і панові доктору за візит не винні ані шеляга. Якщо ти мене хоч трохи любиш, скинь мене з четвертого поверху, не відмов мені у цій останній розраді». Я сказав, що, коли йому вже так кортить, нехай вилізе на вікно, і я його скину на вулицю. Не жахайтеся, пане фельдкурат!

Швейк виліз на нари і втягнув туди фельдкурата.

— Погляньте, пане фельдкурат, я його ось так ухопив і... шелеп униз.

Швейк підняв фельдкурата і опустив його на підлогу. Поки переляканий фельдкурат підводився, Швейк говорив далі:

— Як бачите, пане фельдкурат, вам нічогісінько не сталось. Так і йому, панові Фаустинові, бо вікно було тільки втричі вище, ніж ці нари. Той пан Фаустин, треба вам знати, був п’яний, як ніч, і забув, що я мешкаю на Опатовіцькій вулиці на першому, а не на четвертому поверсі, як рік тому, коли я мешкав на Кршеменцовій вулиці, куди він до мене теж заходив у гості.

Фельдкурат з підлоги перелякано дивився на Швейка, як той, стоячи над ним на нарах, розмахує руками.

Фельдкурат вирішив, що має справу з божевільним, і, загикуючись, почав:

— Так, так, любий мій сину, навіть менше, ніж утричі. — Він поволі посунувся назадгузь до дверей і так шалено почав у них гатити й страшно стогнати, що йому зараз же відчинили.

Швейк крізь заґратоване вікно бачив, як фельдкурат, енергійно жестикулюючи, поспішно йшов через подвір’я у супроводі варти.

«Тепер його напевно відведуть до божевільні», — подумав Швейк, зіскочив з нар і, походжаючи військовим кроком, заспівав:

Твій перстеник не для мене.

А чому? Не гарний він,

Як прийду до свого полку

Заряджу ним карабін.

***

За кілька хвилин генералові Фінку доповіли про прихід фельдкурата.

У генерала знову зібралося багато гостей, провідну роль грали між ними дві приємні дами, вино й лікери.

Офіцери, що засідали в польовому суді, були тут у повному складі, не було тільки того рядового піхотинця, який вранці усім припалював сигарети.

Фельдкурат вплив до гостей, як казкове страхіття. Він був блідий, схвильований і тримався з гідністю людини, свято переконаної, що її незаслужено натовкли по пиці.

Генерал Фінк, що останнім часом дуже фамільярно ставився до фельдкурата, потягнув його до себе на диван і п’яненьким голосом спитав: «Що з тобою, моя духовна розрадо?»

При цьому одна з веселих дам кинула в фельдкурата сигареткою «Мемфіс».

— Пийте, духовна розрадо, — запропонував генерал Фінк, наливаючи фельдкуратові вина у великий зелений келих. А оскільки той не випив одразу, генерал почав його поїти власноручно, і якби фельдкурат не ковтав на все горло, генерал був би обляпав його з голови до ніг.

Лише тепер почалися розпитування, як поводився засуджений під час церемонії духовного напучування. Фельдкурат підвівся і сказав повним трагізму голосом:

— Збожеволів.

— Це, очевидно, мусила бути неабияка духовна потіха, — засміявся генерал. І все товариство почало страшно реготати, а обидві дами знову заходилися кидати у фельдкурата сигаретами.

У кінці стола в фотелі куняв майор, який уже трохи перебрав. Він раптом очуняв, швидко налив у дві склянки якогось лікеру,