Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Чорний дім 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний дім"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний дім" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 197 198 199 ... 212
Перейти на сторінку:

Тривога Тая перетворюється на крижаний холод жаху. Берні заперечив би це, сказавши, що ця халупа, яка розташована внизу, у висохлому руслі, — це його таємне, його особливе місце. У своїй безрозсудній зарозумілості він ніколи б не міг подумати, як добре ця помилкова думка служить задуму його псевдо-друга.

Тай чує в голові голос матері, і цього разу абсолютно впевнений, що цей голос належить саме їй. «Ти більше не можеш сподіватися ні на кого. Вони можуть встигнути, а можуть і ні. Розраховуй на те, що не встигнуть. Ти маєш вибиратися сам».

Але як?

Тай дивиться на тіло старого, яке лежить на закривавленій землі і голова якого майже за дверима. Його починає займати думка, про містера Маншана, друга Берні, який зараз поспішає до станції Гауз-роуд (можливо, на своєму власному «І-Зет-Ґоу» гольф-карті), щоб схопити його і відвести до аббала. Тайлер відкидає цю думку. Вона ледь не доводить його до паніки, а він не може цього дозволити. У нього надто мало часу.

— Я не можу до нього дотягнутися, — каже Тай. — Якщо ключі в нього в кишені, то мені кінець. Справу закрито, гру закінчено, застебніть…

Він зосереджує погляд на тому, що лежить на підлозі. Це мішечок, який приніс старий. У якому була кепка. І наручники.

«Якщо наручники були в ньому, то, можливо, ключі також там».

Тай протягає вперед ліву ногу, натягаючись так сильно, як може. Але цього недостатньо. Він не може дотягнутися до мішечка. Йому бракує щонайменше чотирьох дюймів. Бракує чотирьох дюймів, і містер Маншан наближається, наближається.

Тай майже відчуває його запах.

Док верещить і верещить, далеко чує, як інші кричать йому припинити, кричать, що все в порядку, що немає чого боятись. Він, хоча й невиразно, та все ж усвідомлює, що від вереску в нього болить горло, і воно, мабуть, уже кровоточить. Але все це не має значення. Важливо лише те, що коли Голлівуд навстіж відчиняє вхідні двері до Чорного Дому, то перед його зором постає офіційний представник.

Офіційним представником є Дейзі Темперлі, кароока дівчинка. Вона одягнена в приєму рожеву сукню. Її шкіра така ж бліда, як чистий аркуш паперу, окрім правого боку лоба, де клапоть шкіри випав і тепер в тому місці видно червоний череп.

— Заходь, Доку, — каже Дейзі. — Поговоримо, як ти мене вбив. І ти заспіваєш мені. Ти зможеш заспівати мені. — Вона посміхається. Її посмішка переходить у вишкір. Вишкір оголює повний рот випнутих зубів упиря. — Ти зможеш співати мені вічно.

Док ступає крок назад, повертається, щоб втекти, але Джек хапає його і починає ним трясти. Док Амберсон — здоровань у двісті шістдесят фунтів, коли виходить з душу, і в понад двісті вісімдесят, коли в усьому обмундируванні воїна дороги, — але Джек легко трясе ним, хитаючи його головою туди-сюди. Довге волосся Дока розлітається.

— Це все ілюзія, — каже Джек. — Картинки, спеціально створені для небажаних гостей, таких, як ми. Я не знаю, що ти бачиш, Доку, але його тут немає.

Док дивиться через плече Джека. Якусь мить він бачить рожевий вихор, який зменшується — так само, як з’являвся диявольський пес, лише навпаки, — після чого він зникає. Він здіймає погляд на Джека. Сльози повільно котяться його засмаглим обличчям.

— Я не хотів убивати її, — каже він. — Я любив її. Але тієї ночі я був утомлений, дуже втомлений. Ти знаєш, що таке бути втомленим, Голлівуде?

— Так, — каже Джек. — І якщо ми звідси виберемось, я просплю, мабуть, з тиждень. Але зараз… — Він переводить погляд з Дока на Шнобеля. Зі Шнобеля на Дейла. — Нам багато чого доведеться тут побачити. Цей будинок використає проти нас найгірші спогади: про речі, які ми зробили не так, про людей, яким ми зробили боляче. Але в цілому, я маю надію, що багато отрути покинуло це місце, коли помер Берні. Усе, що нам потрібно зробити, це знайти шлях до іншого виходу.

— Джеку, — каже Дейл. Він стоїть в отворі дверей, фактично на тому самому місці, де стояла Дейзі й вітала свого колишнього лікаря. Його очі дуже великі.

— Що?

— Знайти шлях… сказати легше, ніж зробити. Вони збираються навколо нього. За дверима величезне кругле фойє, місце настільки велике, що нагадує Джеку Собор святого Петра. На підлозі акр отруйно-зеленого килима із зображеннями сцен тортур і богохульства. З цієї кімнати двері ведуть до різних кімнат. До того ж Джек нарахував також чотири сходові марші. Він моргає, і їх уже стає шість. Моргає знову, і їх уже дюжина, вони бентежать зір, як малюнки Ешера. Він чує глибокий, ідіотський гул, що є голосом Чорного Дому, а також регіт.

«Заходь, — каже йому Чорний Дім. — Заходь і блукай цими кімнатами вічно».

Джек кліпає очима і бачить тисячу сходових маршів, деякі з них рухаються, випинаються назовні й усередину. Двері відчинені до галерей з картинами, галерей зі скульптурами, вихорів і порожнеч.

— Що робитимемо? — похмуро запитує Дейл. — Що, чорт забирай, робитимемо?

Тай ніколи не бачив друга Берні, але, будучи прикутим до стіни, він усвідомлює, що може легко його уявити. У цьому світі містер Маншан — реальне створіння… але не людська істота. Тай бачить, як метушлива фігура в чорному костюмі і червоній краватці поспішає по станції Гауз-роуд. Ця істота має величезне біле обличчя, більшу частину якого займають величезний рот і одне розпливчасте око. Посланець аббала і помічник володаря в уяві Тая схожий на злого Хитуна-Бовтуна. Він зодягнений у жилет на ґудзиках з кісток.

«Треба забиратись звідси. Треба дістати мішечок… але як?»

Він знову дивиться на Берні. На бридкий клубок вийнятих кишок. І раптом знаходить відповідь. Він знову простягає ногу, але цього разу не до мішечка. Натомість він носаком кросівка підчіплює огидну петлю кишечника Берні. Піднімає її, обертає, а тоді легко штовхає. Кишка, замотана в петлю, залишає носак кросівки. І петля опиняється навколо шкіряного мішечка. Якраз там, де потрібно. Тепер якби він тільки міг притягнути його, щоб дістати ногою.

Намагаючись не думати про кремезне метушливе створіння з абсурдно видовженим обличчям, Тай знову простягає ногу. Він дотягується до брудного клубка кишок і починає тягнути повільно, з неймовірною обережністю.

1 ... 197 198 199 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний дім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний дім"