Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війна і мир 3-4 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

241
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війна і мир 3-4" автора Лев Миколайович Толстой. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 198 199 200 ... 242
Перейти на сторінку:
втім, він, певне, знає, тільки прикидається. Поговорити з ним? Як він думає? — подумав П’єр. — Ні, згодом коли-небудь».

За сніданком П’єр сказав княжні, що вчора він був у княжни Марії і застав там, — можете собі уявити, кого?! — Наташу Ростову.

Княжна удала, що вона в цій звістці не вбачає нічого більш незвичайного, як у тому, що П’єр бачив Анну Семенівну.

— Ви її знаєте? — спитав П’єр.

— Я бачила княжну, — відповіла вона. — Я чула, що її сватали за молодого Ростова. Це було б дуже добре для Ростових; кажуть, вони зовсім розорилися.

— Ні, Ростову ви знаєте?

— Чула тоді тільки про цю історію. Дуже шкода.

«Ні, вона не розуміє або вдає, — подумав П’єр. — Краще теж не казати їй».

Княжна теж приготувала провізію на дорогу П’єру.

«Які вони добрі всі, — думав П’єр, — чого вони тепер, коли вже напевне їх це не може більш цікавити, клопочуться всім цим? І все для мене; ось що дивно».

Цього ж дня до П’єра приїхав поліцеймейстер з пропозицією прислати довіреного до Грановитої палати для прийняття речей, які сьогодні роздають власникам.

«Ось і цей теж, — думав П’єр, дивлячись в обличчя поліцеймейстерові, — який гарний, красивий офіцер і який добрий! Тепер клопочеться такими дрібницями. А ще кажуть, що він нечесний і користується. Яка нісенітниця! А втім, чому ж йому й не користуватись? Він так і вихований. І всі так роблять. А таке приємне, добре обличчя, і усміхається, дивлячись на мене».

П’єр поїхав обідати до княжни Марії.

Проїжджаючи вулицями поміж згарища будинків, він дивувався з краси цих руїн. Комини будинків, обвалені стіни, мальовничо нагадуючи Рейн і Колізей, тяглися, ховаючи одні одних, по погорілих кварталах. Зустрічні візники і їздці, теслярі, які клали зруби, перекупки та крамарі, всі з веселими, радісними обличчями, кидали погляди на П’єра і наче казали: «А, ось він! Побачимо, що вийде з цього».

Біля входу в дім княжни Марії П’єра охопив сумнів у правдивості того, що він був тут вчора, бачився з Наташею і говорив з нею. «Може, це я видумав. Може, я ввійду і нічого не побачу». Але не встиг він вступити до кімнати, як уже всім єством своїм з раптової втрати своєї свободи відчув її присутність. Вона була в тому самому чорному платті з м’якими складками і так само причесана, як і вчора, але вона була зовсім інша. Якби вона була такою вчора, коли він увійшов до кімнати, він би не міг ні на мить не впізнати її.

Вона була такою ж, якою він знав її майже дитиною і потім нареченою князя Андрія. Веселий запитливий блиск світився в її очах; на обличчі був привітний і химерно-пустотливий вираз.

П’єр обідав і просидів би цілий вечір; але княжна Марія їхала на всеношну, і П’єр поїхав з ними разом.

Другого дня П’єр приїхав рано, обідав і просидів цілий вечір. Незважаючи на те, що княжна Марія і Наташа були очевидно раді гостем, незважаючи на те, що весь інтерес П’єрового життя зосереджувався тепер у цьому домі, до вечора вони все переговорили, і розмова раз у раз переходила з однієї зовсім незначної теми на другу і часто уривалася. П’єр засидівся цього вечора так допізна, що княжна Марія і Наташа переглядались між собою, очевидно чекаючи, коли він піде. П’єр бачив це і не міг піти. Йому ставало важко, незручно, але він усе сидів, бо не міг встати й піти.

Княжна Марія, не бачачи цьому кінця, перша встала і, поскаржившись на мігрень, стала прощатися.

— То ви завтра їдете до Петербурга? — спитала вона.

— Ні, я не їду, — здивовано і наче образившись, поспішно сказав П’єр. — Та ні, до Петербурга? Завтра; тільки я не прощаюся. Я заїду за комісіями, — промовив він, стоячи перед княжною Марією, червоніючи і не виходячи.

Наташа подала йому руку і вийшла. Княжна Марія, навпаки, замість того, щоб вийти, сіла в крісло і своїм променистим, глибоким поглядом строго і уважно подивилась на П’єра. Втома, яку вона очевидно виявляла перед цим, тепер зовсім пройшла. Вона важко і протягло зітхнула, наче готуючись до довгої розмови.

Коли Наташа вийшла, уся П’єрова ніяковість і незграбність зникла вмить і замінилася схвильованою жвавістю. Він швидко підсунув крісло близько до княжни Марії.

— Так, я й хотів сказати вам, — промовив він, відповідаючи, як на слова, на її погляд. — Княжно, поможіть мені. Що мені робити? Чи можу я сподіватися? Княжно, друже мій, вислухайте мене. Я все знаю. Я знаю, що не вартий її; я знаю, що тепер неможливо говорити про це. Але я хочу бути братом їй. Ні, я не цього... не хочу, не можу...

Він зупинився і потер собі обличчя й очі руками.

— Ну, от, — заговорив він далі, очевидним зусиллям волі намагаючись говорити складно. — Я не знаю, відколи я люблю її. Але я одну тільки її, одну любив за ціле моє життя і люблю так, що без неї не можу собі уявити життя. Просити руки її тепер я не наважуюсь; але думка про те, що, можливо, вона могла б бути моєю і що я пропущу цю можливість... можливість... жахлива. Скажіть, можу я сподіватися? Скажіть, що мені робити? Дорога княжно, — сказав він, помовчавши трохи і торкнувши її в руку, тому що вона не відповідала.

— Я думаю про те, що ви мені сказали, — відповіла княжна Марія. — Ось що я скажу вам. Ви маєте рацію, що тепер говорити їй про любов...

Княжна зупинилася. Вона хотіла сказати: говорити їй про любов тепер неможливо; але вона зупинилась тому, що вона третій день бачила по Наташі, яка раптом змінилася, що Наташа не тільки не образилася б, якби П’єр признався їй у своїй любові, а що вона одного лише цього й бажала.

— Говорити їй тепер... не можна, — все ж сказала княжна Марія.

— Але що ж мені робити?

— Доручіть це мені, — сказала княжна Марія. — Я знаю...

П’єр дивився в очі княжні Марії.

— Ну, ну... — сказав він.

— Я знаю, що вона любить... полюбить вас, — виправилась, княжна Марія.

Не встигла вона сказати цих слів, як П’єр схопився і із зляканим обличчям швидко взяв за руку княжну Марію.

— Чому ви гадаєте? Ви гадаєте, що я

1 ... 198 199 200 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна і мир 3-4», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна і мир 3-4"