Читати книгу - "Дружина на свята, Наталі Ліон"

З надією в серці дивлюся в його сірі глибокі очі і… Нічого не відчуваю, наче він для мене абсолютно чужа людина. Не відгукнулося… Не тьохнуло… Не згадала… Тільки сльози навернулися на очі викликаючи тихий схлип.

— Катю? Катю, ти мене пам’ятаєш? – несподівано чоловік називає мене на ім’я і підходить ближче.

В цю мить, наче потужний імпульс торкається мого серця змушуючи криво посміхнутися крізь сльози.

Так! Я  - Катя! Абсолютно вірно...

Тільки, я все одно його не пам’ятаю. Ховаю очі в підлозі негативно хитаючи головою, бо дива не сталося.

— Так, тільки засмучуватись не варто! – медсестра Оля, як завжди приходить дуже вчасно. – Ти не згадала його? Нічого. Але ж ім’я своє ти відчула! Он, як загорілися твої очі. Все решта згадаєш поступово! А Ігор Вікторович допоможе тобі відновити втрачені спогади. Правда ж? Допоможете дружині? Спокій і турбота – це те, що зараз потрібно Катрусі.

— Я зроблю все, що в моїх силах, — впевнено промовляє мій чоловік і дивиться так заворожено, наче побачив щось дуже важливе.

Це ж треба, мені починає здаватися, що я дійсно його знаю, але… З почуттями, як і з пам'яттю, поки що зовсім глухо. Мабуть, мені справді треба трохи часу...