Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

 - Вітаю вас і уважно слухаю!

Від такого офіційного привітання Катька стриснула сміхом. Анжеліка, своєю чергою, відзначила якусь незвичайну привабливість у зовнішності чоловіка. Приємний оксамитовий тембр голосу, карі очі, обрамлені густими чорними віями, і злегка асиметричні, але акуратні риси обличчя. Катька ж відволіклася на вітрину з прикрасами і вже не звертала увагу на те, що відбувається навколо.

 - Я шукаю щось незвичайне і поки придивляюся, могли б ви щось показати, наприклад, із сережок? - якось сухо відзвітувала Анжеліка. Щось дивне вона помітила у своєму стані. Чомусь почервоніли щоки, прискорено стало битися серце, та й думки в голові не про сережки, вона була розгублена, якось дивно розгублена. Саме такі відчуття вона відчувала вперше. Чоловік показав їй готові вироби, а також каталог виробів на замовлення. Щоразу, коли випадково він торкався Анжеліки, або зачіпав її рукою, гортаючи каталог, дівчину наче пронизувало легким розрядом струму. Усередині неї ніби щось тріпотіло, схоже на крила маленьких, ніжних метеликів, що збилися в зграю.

Анжеліка щосили вдавала зацікавлений вигляд, але вибір подарунка різко відійшов на інший план.  З приємним, теплим почуттям, що розлилося по її тілу, вона починає усвідомлювати, що їй хочеться якомога довше побути поруч із цим чоловіком, слухати його оксамитовий, розмірений голос, вловлювати приємний запах парфумів і дивитися в ці глибокі, карі очі.

- Ну що обрала? - Катька, нічого не підозрюючи, надивившись вдосталь на каблучки, ланцюги та сережки, помріявши, поспішила висмикнути подругу з крамнички, для продовження прогулянки парком.                         

     - Я зайду завтра, до побачення - пробурмотіла Анжеліка.

Дівчата попрощалися і вийшли обидві з крамниці. Анжеліка нічого вже не чула і не бачила навколо. Вона просто на автопілоті слідувала всюди за Катериною і погоджувалася з усім, що та їй говорила. Дорогою до озера вони купили по хід-догу і кави.  Катька, захопившись розмаїттям вибору прикрас, щось щебетала їй про те, що назбирає грошей і купить собі нову каблучку, а може й залицяльник їй купить.  Анжеліка ж робила вигляд, що уважно слухає Катерину, і підтакувала тій впопад і невпопад. Усі її думки крутилися навколо чоловіка з ювелірної крамниці.

- Ігоря пам'ятаєш? Торік юридичний закінчив? Уже відкрив свою контору і працює! Не без допомоги батька, підозрюю, але все ж таки, Анжеліко! Він то цілком серйозно залицяється до мене! Запропонував нещодавно в якості його дівчини поїхати з друзями святкувати травневі свята на дачу. Шашлик і всі справи... Але, Анжеліко, він зовсім не в моєму смаку! Занадто правильний, аж нудно! -зітхнула Катерина, навіть не помітивши, що Анжеліка її зовсім не слухає. -Я, звісно, відмовила йому, сказавши, що цього дня я збираюся зайнятися ремонтом свого ноут бука, який поламався. Так він з ранку вже примчав з новим ноутом до мене. Успішно вирішивши мою вигадану проблему! І таки довелося з ним їхати на дачу!" -заливалася сміхом Катька.

До слова, дівчат зовсім не цікавили їхні безперспективні, як називала їх Катя, однокурсники чоловічої статі. Якщо Катя могла паралельно мати кілька залицяльників, для отримання різної вигоди з кожного, то Анжеліка вважала за краще не розсіюватися на такі дрібниці, а повністю присвячувати себе навчанню.   Для пристойності, підтримуючи розмову з Катькою, Анжеліка прокручувала план у голові, як завтра їй потрапити знову сюди, знову зазирнути до крамниці, найімовірніше, щоб замовити прикраси, і як пояснити батькам без підозр, що подарунок вона обрала, і залишилося тільки оплатити.

- Нічого ж не сталося! - раптом вимовила вона вголос.

 - Що ти маєш на увазі? Ти що не слухала мене?" - засмутившись запитала її Катька.

- Нуууу, тобто я нічого там не вибрала, мені нічого не сподобалося.

- Де? У крамниці? Господи, Анджи, є інші ювелірні магазини, і до того ж у тебе є ще місяць! Знайшла через що паритися! Вибереш! І взагалі вже третя година, нам пора! - роздратована неувагою подруги,  обурювалася Катерина.

 Катька зібрала паперові стаканчики, дбайливо кинула їх у смітник і вони вирушили на зупинку.  Дорогою з парку Анжеліка все ж повернула голову в бік тієї самої ювелірної крамниці, біля неї стояв той самий чоловік, господар крамниці, за денного світла вона помітила його високий зріст і статну натуру:

- Здається, йому років тридцять п'ять, про себе зазначила вона, і тут вона зловила його погляд, зніяковівши, опустила голову і вдвічі швидше покрокувала до виходу.  У глибині душі Анжеліка відчувала, що сьогоднішня їхня зустріч не остання, а поки що їй потрібно придумати привід, щоб знову відвідати ювеліра.