Читати книгу - "Одного разу в хірургії, Ягода"

Розділ 1 

Вікторія 

Аааааааа,та щоб його ,-не так мала починатися історія, але це все не я -це моя криворукість і гострий ніж, який пройшовся по моєму пальцю замість ковбаси.І тепер моя кухня виглядає ніби тут когось вбили ,а палець ледь не помер смертю героя .Я ледве перев'язала свій багатостраждальний палець і почала прибирати залишки крові.

Щось і апетит зник ,ну добре поїм потім.

  А тепер я одягаюся і йду в місцеву лікарню у якій я працюю і яка знаходиться в десятьох хвилинах від мого дому .

Сама я за професією педіатр і лікую дітей.  Багато кажуть ,що це легка праця ,мовляв :"це ж діти, що там з ними працювати ".Але я б так не сказала діти- це свідомі маленькі люди ,які все розуміють, відчувають, тому до кожного треба знайти особливий підхід . Я поважаю батьків ,які обговорюють з дітьми похід до лікаря ,а не кажуть ,що йдуть на майданчик ,а в результаті приходять до мене на огляд .Для дитини  похід до лікаря  - це завжди стрес  і коли  вони налаштовані іти на майданчик ,а тут я така зі своїми перевірками "привіт ,я ваша тьотя" , то як результат у дитини фобія людей в білих халатах  .

На мою думку, краще налаштувати дитину на похід до лікаря ,щоб дитина знала куди вона іде і що її там чекає. 

Щось я відволіклася .

Так от, сижу я під хірургією  ,чекаю поки мене покличуть .Раніше я чула ,що тут змінився хірург. Молодий спеціаліст ,який попри свій вік має досвід роботи закордоном .Я його ще не бачила ,якось не було часу познайомитися . 

З-за дверей виходить молоденька медсестра і кличе мене у приймальню .Тут  як завжди стерильно чисто лікаря немає ,тому я сідаю на кушетку і чекаю .

 Сиділа я так не довго хвилин п'ять. 

І яким було моє здивування ,коли до приймальні зайшов якщо не Аполлон, то якийсь його родич .Чоловік спортивної статури ,не перекачаний ,широкі плечі ,міцні руки, великі  долоні ,трохи засмаглий .Обличчя з приємними рисами ледь пухлі губи ,гарний ніс ,і темно-сині  очі ,які затягують як море під час шторму у свої глибини .Я так роздивлялася чоловіка ,що не помітила як від підійшов ближче до мене .

Прийшла до тями ,коли він доторкнувся до моєї руки саме там де була рана.   Схаменувшись ,я помітила посмішку на обличчі мого лікаря таку широку і дахозносну посмішку .

- доброго дня,я ваш лікар Олег Володимирович,  що з пальцем ? , - професійним тоном  з посмішкою запитав  він .

- доброго ,та порізалася коли різала ковбасу на бутерброди.

- ясно ,ну подивімося що тут .

Він обережно і навіть з ніжністю зняв пов'язку,  оголюючи рану .Оглянувши мій палець він узяв якусь пляшечку з рідиною ,напевно перекись , вмочив вату і приклав до рани .Я зашипіла від болю і рефлекторно хотіла висмикнути руку , але мені не дали цього зробити ,натомість обережно подмухали ,як мама в дитинстві коли я забивала колінця . Я трохи здивувалася такому жесту ,але біль по трохи минав.  

 Потім ,почистивши рану ,Олег Володимирович заклеїв її милим пластиром у квіточку  і зняв рукавички .

-Ну що ж ,рана не глибока тому заживе швидко ,але я б радив прийти на прийом у четвер ,щоб простежити процес загоєння ,- заговорив Олег Володимирович, миючи руки .

- добре , я прийду .До того ж у мене якраз чергування у четвер ,- навіщось протараторила я.

- Ви тут працюєте ?

- так , я педіатр у дитячому відділенні ,-   шось хмикнувши , цей Аполлон запитав .

- і як звати такого гарного спеціаліста?,-усміхнувшись запитав .

- Вікторія Вікторівна,- відповіла я ,- дякую за кваліфіковану допомогу .До побачення,-і не дочекавшись відповіді вийшла .

Додому я дійшла швидко ,а в голові все ще була посмішка цього хірурга і те як він дмухав на мій пальчик ...Від цих думок якось так тепло стало на душі. 

 Хм...дивно ..давно такого не було.