Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

Маєток графа був наповнений галасом. Прислуга метушилась з самого ранку. Готували екіпаж, сідлали коней. Графиня Елеонор Селістель Вієрте місця собі не знаходила, сьогоднішня поїздка не давала їй спокою. З одного боку, це була звичайна інспекція. Граф навідувався до підземного ринку на початку нового сезону кожні півроку. Работоргівля не була заборонена у Лімерії, але були свої закони і правила, яким потрібно було слідувати. І якщо на території аристократа був такий ринок, в його обов’язки входив контроль торгівлі, перевірка виконання законів і правил, щодо торгівлі. Це мала б бути звичайна робоча поїздка. Але сьогодні, вперше, граф вирішив взяти із собою старшу доньку, одинадцятирічну Айшес. 

Графиня сиділа у покоях доньки і спостерігала за тим, як служниці готують її до від’їзду. Айша єдина з усіх дітей графа була схожа на його покійну матір, цим вона відрізнялась від своїх молодших сестри та братів. Іноді, Елеонор думала, чи дійсно це її дитя? Волосся кольору океанічних перлів, блакитні, як небо очі,  ніжна, бліда шкіра. Айшес була розумна не по роках. Її навчання почалось аж занадто рано. В три роки до маєтку вперше запросили вчителів з етикету, а вже в п’ять вона вивчала одночасно три мови. В свої десять років Айшес могла підтримати світську бесіду, адже тоді вона вже почала вивчати історію і філософію. Після зустрічі з Айшес у світському товаристві лише й говорили про те, що старша донька Вієрте – справжні взірець аристократії. Розумна, не обділена вродою, навчена етикету та має бездоганні манери. Але було й те, що особисто Елеонор вважала неприпустимим, її донька аж занадто захопилась питанням работоргівлі. І ось в свої одинадцять років вона вперше попросила батька взяти її з собою на інспекцію. 

Регулус Едмунд Вієрте, хоч і мав двох синів, які мали успадкувати його титул і землі, проте ніколи не брав їх із собою в силу їх малого віку. Але тиха та покірна Айшес майже ніколи нічого не просила, завжди виконувала те, що від неї вимагали. Тому, в якості винятку, граф погодився взяти доньку із собою. Він чекав біля екіпажу, коли Айшес у супроводі двох служниці вийшла з маєтку. Елеонор вийшла на сходи, аби проводити чоловіка і доньку. У поділ її сукні вчепилась молодша донечка, Клер.

- Мамо! Чому мені не можна?! Я також хочу поїхати! Чому тільки Айша їде з татком?! – репетувала вона, сьорбаючи носом. 

- Заспокойся, квіточко моя, - графиня лагідно погладила доньку по каштановому волоссю, - там, куди їде татко, не місце для таких тендітних дівчаток, як ти!

- Але чому Айша?..

- Айшес доросла дівчинка, - трохи замислившись, відповіла графиня, - вона здатна себе захистити. Я права? 

- Так, мамо, - Айша схилилась у реверансі, - ви можете не хвилюватися за мене. 

- Тоді, гарної вам дороги, - в голосі графині відчувались нотки нетерплячості, наче вона не могла дочекатися, коли донька сяде в карету.

- Дякую, мамо.

- Регулус, - звернулась до чоловіка графиня, - наша донька буде в безпеці? 

- Звичайно, я про це подбаю, - відповів той, - та й хто наважиться напасти на доньку дому Вієрте? Хіба що, якийсь самогубця! 

- Не затримуйтесь довше, ніж то буде потрібно, - кивнула йому Елеонор, - чекатиму вас до вечері. 

- Накажи приготувати на одну порцію більше для прислуги.

- Ти ж не думаєш?..

- Нашій донці час дорослішати, Елеонор.

- Але ж вона навіть і слухати про то не хотіла. 

- Вона послухає, от побачиш. 

***

Від маєтку Вієрте простягалась вузька дорога через Смарагдовий ліс. Тут споконвіку жили лисячі вогні, зелені та червоні феї, чарозвірі. Ліс був наповнений життям і був милостивим до простих мандрівників, але безжальним до мисливців. Щоб отримати дозвіл на лісорубство та полювання у Смарагдовому лісі, володар цих земель мав заключити пакт із лісовим духом. За цим пактом, він обіцяв захист лісовим мешканцям, а ті в свою чергу дозволяли брати його людям дари природи, але не більше, чим ті насправді потребували. Графська родина Вієрте заключили пакт давним-давно і цей контракт передавався з покоління в покоління. Наступним його мав наслідувати Уільям, старший з близнюків, синів Регулуса.

- Айшес, - голос батька відірвав дівчинку від споглядання пейзажу, - ти розумієш, чому я дозволив тобі поїхати зі мною? 

- Ви милостиво погодились на мій каприз, батьку, за що я вам безмежно вдячна, - шанобливо відповіла дівчинка, - тому я не стала роздумувати, що стало причиною. Я вже рада тому, що можу супроводжувати вас. 

- Останнє чаювання, яке влаштовувала твоя мати, - продовжив Регулус, - ти спілкувалась із сином графині Термейн та донькою віконтеси Кірен. 

- Там, ми прогулювались в саду, поки матінка та її гості чаювали, - кивнула Айшес. 

- Мені повідомили, що у розмові ти підіймала тему рабства, чим дуже засмутила Лайлін Кірен і поставила у незручне положення юного Термейна. Як ти можеш виправдати свою нетактовність? 

- Але батьку, я просто підтримала розмову! – щоки Айши спалахнули, - і леді Лайлін, і сер Айрон старші за мене, тож, я думала, що вони здатні логічно оцінити несправедливість системи работоргівлі у Лімерії.

- Айшес, ти ще замала, щоб зрозуміти це, - похитав головою граф, - і хоч я визнаю, що віконтеса витрачає більше грошей на нові сукні, ніж на навчання доньки, а Термейнів хвилює лише розширення своїх володінь і їхні діти не розумніші за наших конюхів, але ти повела себе нахабно! Зачіпати таку тему… ти не мала права! Тож, коли ми повернемось, ти напишеш листи з вибаченнями! Ясно?