Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Золоторогий Олень, Павличко Дмитро 📚 - Українською

Читати книгу - "Золоторогий Олень, Павличко Дмитро"

36
0
02.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Золоторогий Олень" автора Павличко Дмитро. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:
Він живе
У моїм палаці.
Має сіно і траву —
Все з моєї праці.

Буде зварений живцем,
Хто звірятко зграбне
Вдарить, штурхоне, щипне
Чи хоч трошки дряпне!.."

— О,— Василько закричав, —
Пан король — хитрюга!
Та за батька я помщусь
І врятую друга!

У хлоп'ячій голові
Блисла думка сміла.
Він тепера добре знав,
Братись як до діла.

Взяв сопілочку свою,
Сухарів дзьобеньку,
До садиби короля
Рушив помаленьку.

Може, місяць, може, два
Він ішов лісами.
На сніданок — ягідки,
На обід — те саме.

Спав, як заєць, під кущем,
Умивався в росах.
Під собою ніг не чув,
Репаних і босих.

Аж нарешті він уздрів
Мов камінні зуби…
Був то королівський двір —
Місце крові й згуби.

Вікна, мов ряди печер,
Видовбані в кремні.
Біля брами вартові,
Люті і недремні.

Не впустили пастуха
За ворота-грати.
А Василько сів собі
Та й в сопілку грати!

Гра мелодію стару,
Добира нової.
А по душах звук летить,
Як вогонь по хвої.

Грає день і грає ніч,
Грає без упину.
Стали в замку геть усі
Слухать сопілчину.

Вчув король, що грає хтось,
Дуже гарно грає.
За Васильком вояків
Спішно висилає.

Увійшов хлопчина в зал,
Підійшов до трону,
Та поклоном не схотів
Шанувать корону.

Це побачивши, король
Всердивсь на малого:
— Цілу ніч ти добре грав,
Але, окрім того,

Не давав ти спать мені.
Тож тебе за кару
Ми берем навік собі
В слуги, сопілкарю.

Будеш ти у нас робить,
Що тобі накажем.
В горах був ти пастухом,
В нас ти будеш пажем!

8
Ось Василька одягли
В білосніжні шати.
Музикою має він
Короля втішати.

Має грать, коли монарх
Засіда вечерять.
Слухала чарівну гру
Вся придворна челядь.

А були незрячі там
Слуги і служниці.
Наче тіні навкруги,
Тихі, смирні, ниці.

Як лиш королеві зір
Чийсь не до вподоби,
— Вибрать очі!— він кричав,
Пінячись від злоби.

Набурмосений сидів,
Ніби крук на жердці.
Думу помсти пастушок
Заховав у серці.

Ждать не довго довелось
Волі і розплати.
Знов збирається тиран
Гроші нарізати.

Сам, радіючи, бере
Пилку й скриню з ніші.
Видно, роги є нові,
Більші і ясніші.

Знов зібралися пани,
Принци-злотоноші.
— Хочеш бачити, малий,
Як ми робим гроші?

Стрепенулося хлоп'я,
В серці страх кигиче.
— Хочу, хочу, пане мій,
Мудрий мій владиче!

Ми,— відказує король,—
Показать охочі.
Тільки потім ти даси
Виколоти очі.

Це за доброту мою
Буде нагорода.
Згода, хлопчику, чи ні?—
А Василько: —Згода…

Як до оленя зайшли,
Він йому і каже:
— Не давайся в колодки.
Бий це кодло враже!

Бий сміливо, бий в лоби,
Бий, гати, гаратай!
Не дивися, де король,
А де пан глашатай.

Бий розгонисто підряд,
Бий, не бійся смерті!
Чи не бачиш, як вони
Золотом зажерті?

Не заб'ють вони тебе,
Вір мені, роганю.
За копійку кожен з них
Вип'є калабаню.

Я Василько. Я твій друг.
Слухай мене, друже,
Покажи їм, з чого кат
Кляті гроші струже!

Олень пастушка пізнав
І йому повірив.
Розігнався і почав
Бити бузувірів.

Він їх бив, тусав, колов,
Лупцював рогами,
Поперекидав усіх
Догори ногами.

Вистрибом по них ішов,
А вони лежали.
І валялись коло них
Піки і кинджали.

Боронитися ніхто
Не подумав навіть.
Дряпнеш звіра, а король —
Зварить чи задавить.

Сам король не бився теж —
Серце мав захланне:
Вбити звіра — тож рости
Злото перестане!

А Золоторіг товче,
Місить груди й чола.
Скільки панства там було
Все лягло довкола.

(Дещо, правда, піднялось
Із тії неслави,
Але те було навік
Скручене й кульгаве).

Розлетілось, розбрелось
Воїнство хоробре.
Королів указ воно
Пам'ятало добре.

"Хай, —гадали,— звіра вб'є
Королівська криця,
Ми не хочем за пусте
У котлі вариться.

Хто живий, рятуйсь, тікай
Швидше якомога,
Доки в плечах ти не чув
Золотого рога!"

Зникла миттю з-за стіни
І дозорців рота.
Брами отвором стоять,
Навстіж — всі ворота.

Спритно вискочив пастух
Оленю на спину.
І майнув Золоторіг
В рідну полонину.

9
Гарно, весело жилось
Нашим друзям дома.
Кожна стежка і гора
Мила і знайома.

Смеречина — мов дими
Голубі, прозорі,
А на кичерах ростуть,
Як суниці, зорі.

У бескетті, мов дзвінки,
Голосні джерела.
Задзвонила серед них
Пастушкова фрела.

Хлопця шанував народ
За відважне діло,
Бо й онукам короля
В гори не кортіло.

Двісті літ Василько жив,
Був здоров од бринзи.
Тільки снилися йому
Паничі і принци.

А як він узяв і вмер,
Щоб не постаріти,
Люди славили його,
Плакали трембіти.

Олень туги не зборов,
Самоти не стерпів,
Як пішов, так не прийшов
Зі своїх вертепів.

Дехто думав, що вовки
Оленя роздерли.
А де ж роги золоті,
Сяючі, як перли?

Їх шукали, та дарма,—
Не знайшли донині.
Значить, олень той живе
Десь у гущавині.

Десь у горах тих живе,
Що сягають неба.
Вільні люди там, і їм
Золота не треба.

Тож він ходить по лісах
Вже сідий, статечний.
Це підтверджує також
Факт незаперечний:

Ще коли пастушив сам
І ходив по рижки,
Бачив оленя того
Автор цеї книжки.
1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золоторогий Олень, Павличко Дмитро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золоторогий Олень, Павличко Дмитро"