Читати книгу - "Від долі не втечеш, Аріна Спел"

Створити артефакт, щоб не просто приховав мій запах, а навіть спотворив, легше легкого. Від сьогодні, допоки на моїй шиї цей кулон, він нізащо його не впізнає, навіть відчуватиме не те щоб відразу, просто щось дратівливе. Ось. Все ідеально продумане. Для закріплення результату ще побігала  за його братцем, вдаючи закохану дурепу. На іміджі дурепи особливо загострила увагу. Тревенила без зупину. Зізнаюсь, це була найважча частина плану. Але подіяло. Ці двоє почали уникати мене. А я, хоч і »обожнювала» Крістофера, або Кірана, я ж їх не розрізняю за легендою, а ці паскуди мінялися місцями як їм тільки заманеться, образилася і відійшла в сторону.

Ну і що, що він мені сниться ночами? Ну і що, що я ловлю себе на думці про нього? Впораюсь. От візьму і перестану відхиляти чергового залицяльника. Їх хоч греблю гати. Я й раніше не могла сприймати їх серйозно, а зараз і поготів. Але я зроблю це. Точно-точно. Найближчим часом. 
Лист, що чекав на мене, вибив з колії. Крістофер запрошує на прогулянку , разом з Кіраном і його нареченою Софією. Що було розумно вчинити ? Відмовити, знайшлося б мільйон причин. Що зробила я? Погодилася. І навіть знайшла цьому виправдання. Я хочу це побачити. Його. Її . Їх разом. Закоханих і щасливих. Це зцілить мене. Тому їду. Аякже ж. 

Дурна, господи, яка ж я дурна.

Недобре я запідозрила одразу. З перших хвилин. Те , як Крістофер прислухався до розмови, що відбувалася між його братом і нареченою, як відчайдушно почав втягувати її запах, тільки но вона ввійшла в карету, як ховав свою ерекцію, прикриваючись подушкою. Та достатньо було бачити лише його очі, божевільні і спраглі, щоб зрозуміти, чия вона здобич. Кіран же поглядав на неї теж зацікавлено, але не більше ніж на будь-яку іншу. Халепа. Справжнісенька. 
Крісофер і Софія були приречені. Достатньо їх закрити самих, бодай на годину, й вони вийдуть одруженою парою. Тьфу ти. У що я вляпалася. Треба це обдумати. Тому включила режим радіо , теревенили без зупинки, а сама терміново корегувала свій план. 
Ми їдемо на озеро Шампей. З ночівлею. Те, що ці телепні поміняються місцями й я залишуся на одинці з Кіраном було ясно, як білий день. Та що б тебе. Добре. Режим дурепи треба буде ввімкнути на максимум. Ще й запах мій його повинен дратувати. Впораюсь. Вже завтра буду вдома й забуду все це , як страшний сон.

Висадивши Крістофера і Софію, які аж іскрами сапали, ми рушили до нашого будинку. Мій рот не закрився ні на хвилину. Які ж ви чудові , ваша величносте, яка я щаслива з нагоди узріти вас, ну і в такому дусі. В будинку лише одна спальня. Але принц запевнив мене, що хвилюватися не варто, він заночує внизу, в гостьовій кімнаті. Я ображено надула губки, навіть сльози на очі навернула. В той же час раділа, як все вдало складається і пишалася своєю акторською майстерністю. В театр може піти, а чом би й ні, он як добре виходить. 
Кіран знітився, десь там його совість зашкребрла, й запропонував вечірню прогулянку понад озером. Мені б зупинитися на досягненому, вдати скривджену і відкинути й спокійнісінько піти в кімнату. Та де ж там, досконалості немає меж. Хотілося добити його остаточно, на тій прогулянці, що б як наступного разу зустріне десь в місті, переходив на інший бік вулиці. Тому я скоїла найжахливішу помилку. Погодилась. 

Ми йшли понад водоймою. Він навіть руку мені запропонував. Тут вже я відмовила. Бо найменший доторк був згубний для мене. Пускав дрібний струм по венам. 
Треба припиняти це все. Бо щось він дивно придивляється до мене. Супить брови. Ніби намагається щось зрозуміти. 
-Щось я стомилася , Крістофере.- адже він вдає з себе брата, в черговий раз.- Ви не образитесь, якщо ми повернемось. Я б відпочила з дороги.

-Звісно, леді, як скажете.

І тут запускається череда фатальних подій. Чи може така дрібниця, як оберт на місці пустити все шкереберть? Може, ще й як може. Бо я не втримала рівноваги. Ось я розвертаюся на сто вісімдесят градусів. Ось моя нога підкошується. Ось мої руки піднімаються до гори, а тіло летить прямісінько в озеро. Принц намагається схопити і не встигає. Я шубовсаю в воду. Там не глибоко. Я майже не намокла. Води по коліно. Ну, це на благо, думаю я піднімаючи очі до гори. До дурепи додалася й незграба. А там. Там очі сповнені люті і нерозуміння. Кіран втягує повітря на повні груди. А в руці….. В руці він тримає ланцюжок, на якому тіліпається мій кулон-артефакт. Він зірвав його, коли намагався мене втримати. Та що б його. 
Режим дурепи я вимкнула моментально. Нащо він. Кіран все вже склав до купи. Так само зло, як він на мене, зиркнувши на нього, й почала вибиратися на берег. Запропоновану руку допомого проігнорувала.

-Нічого не хочеш пояснити?- цідив він крізь зуби.

-Ні. 
-А я вимагаю пояснень.

Я лише потиснула плечима. Вимагай скільки влізе. Мені що до того.

-Це артефакт , щоб приховати твій запах від мене?

-Так.

-Отже ти знала, що ми пара.

-Так.

-І зробила це навмисно. Чому?

-Дивись який ти розумний. Все знаєш. То придумай сам собі відповідь. Обери найбільш підходящу. Я завідомо на неї погоджуюсь. А мені дай спокій. Я йду в будинок.

 Та хто мені той спокій дасть. Цей індик ішов позаду. І тепер вже без зупинки говорив він.

-Давно? Ти ж за Крістофером впадала. Але жодного разу не підходила до мене, навіть коли ми мінялися місцями. Отже вже тоді знала й робила це навмисно. Щоб відштовхнути.

-Ти диви, який розумний.- огризалася у відповідь.- Справжнісінький детектив . Я ж кажу, нічого тобі пояснювати не треба. Все сам знаєш.

-Чому? Я не розумію чому?

-Ну, давай так, очманіла від щастя, не змогла  впоратися з даром богів, що звалився мені на голову й втратила розум від цього. Така відповідь підійде?

-Я серйозно питаю.

-А я як відповідаю? 
-Й коли хотіла зізнатися?

-Чекала, коли вже закінчаться непідкорені твоєю харизмою дівчата. Правда був ризик, що підеш по другому колу. Тоді навіть і не знаю.

-От у чому справа. Ревнощі?