Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

Мабуть, у мене був занадто приголомшений вираз обличчя.

— Хочеш сказати, у тому світі, звідки тебе забрали, у вас живуть менше? — кивнула — Жесть! Але завдяки моїм процедурам, коли ти вийдеш звідси, то не відрізнятимешся від місцевих. За зріст ручатися не можу, може, будеш трохи нижчий, ніж наші дами. І потрібно тобі сім'ю підібрати, а то не діло, маленька дитина одна без сім'ї. Не крутись! Я тебе зафіксував, щоб рани краще гоїлися, а через твою вертлявість вони знову відкрилися. Тебе поранили дуже кепські штуки. Тут навіть із нашою прогресивною медициною складно буде вибратися. І якщо не будеш нерухомо лежати, прив'яжу!

Лікарю все ж довелося прив'язати мене, до того ж зробити це капітально. П'ять ременів на ноги і десяток на решту тіла й окремо на руки. Коли потрібно мене напоїти, моторошно гіркими мікстурами, він трохи змінював кут у ліжку, щоб мені було зручно ковтати. Ліки замінювали ще й їжу. Відчуваю, він у них ще й снодійне додавав, бо я майже весь час спала.

— Навіщо ти її зв'язав?

— Тому що ця дитина страшенно активна і не може лежати спокійно. Вона так крутиться, що в неї рани не можуть загоїтися. Знайшли їй сім'ю, капітане?

— Так, люба, зайди подивися.

Я розплющила очі і виявила, що мене оточують незнайомі люди. Іноземці дуже схожі на людей, тільки зріст у них близько двох метрів, принаймні у дорослих. Зараз мене оточувала сім'я, чоловік із дружиною і троє їхніх дорослих синів.

— Ти бачиш те саме, що і я? — запитав чоловік у дружини.

— Вона на нас схожа. Думаю, так могла б виглядати наша донька.

— Що скажете, хлопчики? Заберемо її додому. Буде у вас сестра.

— Благо не немовля, — сказав молодший — До них, я не знаю, з якого боку підступитися, а вона побільше немовляти і міцніша буде.

— Раз уже визначилися з удочерінням, то дайте дитині ім'я.

— Лія, — одразу сказала мати сімейства. — А коли ти її випишеш, нам би познайомитися нормально з дівчинкою. Поговорити.

— Поговорити можете і зараз.

— Скажи що небудь, мила.

— Добрий день, — сказала я тихо, бо була, м'яко кажучи, шокована тим, що відбувається.

Через те, що я майже весь час спала, я не могла толком подумати про своє майбутнє.

— Я не відчуваю себе дитиною. У своєму світі у мене вже було перше повноліття.

Батьки переглянулися.

— Розумієш, Ліє, тут ти виглядаєш як дитина. Не дитсадівського віку, а який одразу за ним.

— Який жах, — сказала тихо.

— І всі в нашому світі будуть у тобі бачити саме цей вік і поводитися відповідно.

— А якщо я не подорослішаю за мірками вашого світу? — і подивилася на лікаря.

— Подорослішаєш і навіть трохи підростеш, будеш трохи нижчою за середню, але однозначно вищою, ніж зараз. І сформуєшся як дівчина, а то навіть у рідному світі толком не подорослішала.

Спалахнула збентеженням, це він про мої груди першого розміру.

— Можливо, стрес вплинув на твоє формування. Сходження світів, напевно, сильний стрес.

— Та не особливо. Страшно, але недовго.

— Який у тебе був найсильніший стрес у житті, там.

— Батьки з братом загинули на моїх очах. Не знаю, що сталося, але їхній транспорт вибухнув, а до сходження світів бабуся померла.

— А де ти була під час трагедії?

— У дитячому садку чекала, поки вони розвернуться і під'їдуть.

— Маїта, не чіпай її, зараз дівчинці не можна ворушитися, рани тільки затягнулися тонкою шкіркою. Так, це був дуже сильний стрес, а ти ще його й запам'ятала, хоча була крихіткою. Скільки тобі було?

— Чотири.

Батько сімейства тихо вилаявся, за що отримав від дружини похмурий погляд.

— Так, док, а що можна для малої зробити, щоб вона швидше одужала?

— Ви вже зробили, переливання сьогодні їй поставлю.

— Переливання чого? — запитала в лікаря.

— Компонентів крові, а тепер час пити ліки.

Після них шлунок скручувало спазмом і було дуже складно втримати їх усередині.

— Не знаю, як ти це п'єш, запах гидкий.

— На смак гірше.

— Не здумайте її підгодовувати! — рявкнув лікар на моїх майбутніх братів.

Хтось із них шарудів обгорткою, потім сумно зітхнув і прибрав у кишеню. Коли мою майбутню сім'ю випровадили, лікар поставив крапельницю, а я знову поплила в сон. Додому потрапила тільки через місяць. До цього сім'я щодня приходила, спілкувалася зі мною. Дізналася, як їх звати — мама Маїта, батько Рік, старший із братів Дерек, середній Ронбер, молодший Януш. Довелося змиритися, що в мені бачать дитину, нехай тямущу, але дитину. Останні дні в лікарні реабілітували мої м'язи, бо я довго лежала без руху. І зараз могла рухатися тільки з чиєюсь допомогою і повільно. Але масаж і лікувальна фізкультура швидко поправили цю справу.

Ось тільки вдома довго побути не вийшло. У батьків починалися відрядження, у братів навчальний рік в академії магії. Я коли почула про магію, довго не могла повірити в почуте.

— Так, здається, мала визначилося, з ким вона залишиться, — сказав батько із задоволеною посмішкою.

Він ще щось говорив братам, давав настанови про моє проживання, навчання та інше. А я дивилася на братів і намагалася осмислити.

— Магія? Тут є магія?

— Ага, сказав молодший. Я йду на перший курс бойових магів. Житимеш із нами в одному блоці.

З одного стрибка застрибнула братові на руки. Він, звісно, присів, допоміг у цій справі. Брати із задоволенням тягали мене на руках. Перед випискою мене виміряли, зріст був сто шістдесят сантиметрів. У братів із батьком зріст два метри двадцять сантиметром. У мами рівно два метри.

— Покажи, що небудь магічне!

— Не тут! — суворо сказав батько — В академії надивишся. У лікарні тобі допомогли вивчити мови і писемність, але тобі доведеться віддалено відвідувати школу. У тобі надсилатимуть завдання, і ти їх будеш виконувати. Організуйте їй доступ до бібліотеки, нехай читає все що хоче.