Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем 📚 - Українською

Читати книгу - "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом" автора Джуні Салем. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 79
Перейти на сторінку:
Глава 1

Кажуть, на нас чекає глобальне потепління. Щось слабо віриться, особливо дивлячись, як джип повертається в кучугурах, а сніг заліплює лобове скло. У мене в голові одне: як не застрягти у лісі, де густота населення наближається до нуля. Хто виштовхуватиме машину?

- Костян, ти впевнений, що ми правильно їдемо? – несподівано репетує мені прямо у вухо Антон і нас підкидає на черговій ковдобині.

- Так. Тут зв'язок ще є...

- Ще?!

Мій голос звучить в унісон з Лолою. У цьому збіговиську крутих мачо ми єдині представниці прекрасної статі, тільки дуже різні. Лоліта – одна з тих дівчат, від яких важко відвести погляд. Фігура «закачаєшся», янгольське личко та манери зніженої кішки. Працює, до речі, не кимось, а круп'є в «Спліті». Поруч із нею я почуваючись сірою мишкою, а тому ми відверто недолюблюємо одна одну.

Але це у звичайному житті, а зараз у нас екстрим і найкраща половина суспільства одразу об'єднується.

- Ти хочеш сказати, що у твоєму «таборі» немає зв’язку?! – дивується Лола. – А якщо щось станеться?

- Є. Якщо вилізти на дерево вище, – Костян оглядається через плече і сміється, цього нічим не проймеш. – Без паніки народ, лишилося недалеко!

Його ручища показує кудись у гущавину дерев, і я прилипаю носом до скла. Нічого не видно, тільки побілілі стовбури дерев. Дорогу сильно замело і бідний позашляховик починає розгойдуватися, як корабель пустелі. Не встигаю я відкрити рота, щоб підтримати подругу, як нас штовхає невідома сила і машина йде юзом, а потім із силою вдаряється в несподівану перешкоду. Воплі Лоли і лайки хлопців зливаються в один загальний голос, у мене мушки пурхають перед очима, але слава богу, всі поки що цілі й неушкоджені.

Поки я потираю забитий лікоть, Костя першим вибирається назовні і вивчає ситуацію. Дві хвилини від нього не чути жодного звуку, і я помічаю щось дивовижне: на завжди спокійному обличчі нашого здорованя написано здивування.

- Я казала: дивись на дорогу! – волає Лоліта, натягуючи куртку і вистрибуючи з прочинених дверцят у кучугур. – Що, в'їхали в дерево?

- Ні... я не зрозумів... - Костя так само стоїть, що приріс до землі, вірніше до снігового насту.

Поступово вся компанія висипає із теплого салону і вітер кидає в обличчя цілі оберемки снігу. Я озираюсь навколо і починаю здогадуватися, чому наш водій впав у ступор. Дорога попереду рівна, ніяких повалених дерев, канав та інших перешкод немає, але, судячи з міток на бампері, ми в'їхали пристойно, ось тільки у що?! Від нашого дихання в морозному повітрі стоїть пара, але я, хоч як це дивно, не відчуваю холоду. Нарешті хтось із компанії оживає.

- Супер. І що тепер? Може спробуєш завестися?

Озираюсь на Марка. Він навіть зараз виглядає, як модель з глянсового журналу – куртка з хутряною облямівкою розстебнута на грудях, на густу шевелюру сиплеться сніг, стоїть, вільно тримаючи руки в кишенях.

Костян, бурмочучи щось під ніс, залишає нас просто неба і повертається за кермо. Я стою, втягнувши голову в плечі і слухаю тарахтіння та скрегіт, які видає мотор. Щось явно не так, а ще холодний вітер задуває під куртку. Лоліта вже сховалася під крильцем Марка і прилипла, як черепашка, поки він закурює, мовчки спостерігаючи за тим, що відбувається. Так, все-таки приказка «Не родись гарною...», не така вже й правдива...

Нарешті Костя від душі грюкає дверцятами.

- Отже, – до нього знову повертається самовладання. – Десь тут є стара турбаза, гадаю недалеко. Давайте розійдемося та шукаємо.

- Яка до біса турбаза? – Антон, схоже, теж вийшов із трансу. – Нафіга вона нам?

- Поясню. Зараз три години, за годину почне темніти, нас тут ніхто не знайде. Надішлемо смс, завтра хлопці з табору приїдуть і нас витягнуть. Не розходимося, щоб не довелося ще й вас розшукувати.

Ми з Антоном мовчки переглядаємось. Наша парочка красенів явно не налаштована займатися пошуками, у Лоли це написано на лобі, тому доведеться скласти Костяну компанію. Здоров'як згортає вліво від стежки, а ми з Тохою тупотімо в інший бік без особливої надії побачити ознаки житла.

- Ти б посох свою взяв, – мені так і хочеться підколоти приятеля, він у нас благородний «Білий маг».

- Навіщо? – він похмуро дивиться під ноги.

- Ну як же, покличеш на допомогу птахів та звірів, як Родогон, може вони нас виведуть до цієї триклятої турбази!

- Зараз!

Антон несподівано зупиняється і оглядається на всі боки, поки не знаходить те, що потрібно. Я в повному афігу спостерігаю, як він витягує з кучугури свій «посох», креслить їм коло на снігу і зупиняється в центрі. Напевно, наш «маг» сильно увійшов у роль, тому що без запинки починає читати чи то ельфійською, чи то ще на якійсь говірці. Після цього здіймає палицю до неба і щось голосно кричить.

Я вкотре розумію, що друзі у мене з приколом, дивні, це м'яко кажучи. Як Тоха з такими захопленнями може займатися програмуванням, уявлення не маю, у нього ще дитинство в дупі не дограло! Дуже хочеться висловитися з цього приводу, але раптово з гілки прямо в мене над головою зривається величезний пугач, розправляє крила і проноситься повз, ледь не зачепивши каптур.

Сказати, що я злякалася –, це нічого не сказати! Розинувши рота дивлюся на Антона і розумію, що він сам зараз звалиться в сніг.

- Що це було?

Приятель знизує плечима і майже одразу ми чуємо з-за спини залихватський свист. Це може означати тільки одне – Костян знайшов свою хатинку на курячих ніжках. Слава богу тягнутися далі в ліс немає потреби, але весь час, поки ми повертаємося до машини, мене не залишає враження, що Тоха справді викликав допомогу.  Цей збіг виглядає таким же дивним, як і аварія на порожній рівній дорозі.

Поки ми важко пробираємося до місця збору, до слуху долинає розмова на підвищених тонах.

- Не тризірковий готель, але переночувати можна, – спокійно оголошує Костя, відповідаючи розлюченій Лоліті. – Можу поступитися тобі своїм спальником.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем"