Читати книгу - "Крапель, Сергій Олексійович"

Я дивився у вікно, а сам подумки був вже там поруч з Владою. Ми бачились крайній раз два тижні тому. Бо вона від мене жила дуже далеко. Я майже в центрі, а вона десь ближче до краю міста. У звичайному одноповерховому цегляному будиночку. У дуже мальовничому місці. Майже біля річки. Влітку там було дуже гарно і затишно. А от взимку не дуже. Цікаво, як воно там зараз?

Я їхав і всі мої думки були вже там біля неї. Мабуть, вона ще спить, бо поспати Влада любить, це факт. А може вже встала та готовить собі їсти, чи наводить красоту. Навряд чи до обіду вона десь подасться в мандри. Тому я і їхав зрання, щоб вона ніде не здимили і я зміг застати її в дома. Бо чесно кажучи, їхати в таку даль, щоб поцілувати замка і поїхати собі назад, таке собі задоволення.

Ми познайомилися ще рік тому. Так, пройшло вже більше, як рік, як я вперше побачив ці зелені очі та покохав їх господиню. Влада сподобалось мені з першого погляду. Та пройшло дуже багато часу перед тим, як вона стала мені довіряти та ми стали ближче один до одного.

Було усяке між нами. Що тут роботи з цього таємницю. То палке кохання з гарячими обіймами та пристрасними поцілунками, то постійні свари та якісь дивні непорозуміння.
Ми так одного разу посварилися, що майже декілька місяців не бачились і не розмовляли один з одним. Та потім, зовсім нещодавно, ми знов помирилися і здається кохання спалахнуло з новою силою. І я був дуже цьому рад.

А ми все їхали та їхали. Та поспішати мені було нікуди. Зараз ще й дев'ятої немає. Тож вона дома. Спить чи тільки прокинулась. Час в мене ще є. Доки доїду то, як раз моя Влада і прокинеться.