Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

Малеча накинулась на мене і вдавано боролась з моїми ногами і руками, намагаючись стиснути їх, видавши максимум сили із своїх дитячих рученят, на що моя дружина усміхнулась. Мої маленькі бійці тренувались на мені, відпрацьовуючи і втілюючи побачені трюки в телевізорі. Трансляція з вечірнього шоу рестлінгу от от мала розпочатись, тому вони з нетерпінням чекали на неї, таким способом скорочуючи час очікування.

- Ітакі Кіоке відстоїть честь самураїв у поєдинку з підступним Лезом! - повторював почуті в телешоу слова Давид.

- А Ель Санто сьогодні виступить проти Примари, світло спробує стримати темряву! - Натан теж підхопив ідею з повторюванням фраз брата.

- А зараз час "Пола Буньяна"! - відповів я малюкам.

Я обережно підняв їх і вдавано кинув на диван перед телевізором, щоб позбутись їхнього галасу бо голова й без того била недільним дзвоном. Емілі приготувала вечерю і ми присіли на кухні залишивши дітей в кімнаті. Скуштувавши кілька ложок її смачної вечері я зупинився, бо через усе що відбувалось їжа неохоче лізла в мене.

- Несмачно? Я старалася! - промовила Емілі.

- Ні ти що кохана, річ не втім, усе чудово як завжди, дуже смачно, але трохи згодом! - я її заспокоїв, і відкинув її будь які сумніви далеко за спину.

- Ти сьогодні погано виглядаєш Матіасе, усе добре? - її голос був найніжнішим і найтурботливішим голосом що я лише міг чути.

- А до сьогодні виглядав краще?

- Ти останнім часом понурий і втомлений, мене турбують твої переживання!

- Хіба в тебе їх немає люба?

- У мене є ти, тому я спокійна! - усміхнулась вона.

- Я не знаю коли нам виплатять зарплатню, так довго її ще ніколи не затримували!

- Виплатять, думаю це лише питання часу! - так вона заспокоювала мене і себе. - Ти в мене найкращий і я люблю тебе!

- Ні це ти в мене найкраща! - відповів я бо це була правда.

- Ми справимось і все у нас буде добре!

- Є ще одне! - непевно промовив я.

- Що ще любий?

- Підвищення не буде, пробач, я міг звісно начистити йому пику, але це нерозумно!

- То ось у чому справа, ти ж давно мав бути головним у своєму цеху, адже на тобі він тримається і ти цього заслужив. Хто може справлятись краще і бути відповідальнішим за тебе? Не розумію! - її теж обурила ця несправедливість.

- Виходить, що може! - розвів я руками.

- Хто він любий?

- Якийсь новенький вискочка, що переїхав із сусіднього міста, у нього просто якась там освіта, а я просто з низів. У мене ж окрім спортивних досягнень, підпільних боїв і скандалу з тих хто тримає ціле місто за спиною нічого немає!

- У тебе є ми, а це дороге за усе те!

- Беззаперечно, але ви маєте жити в достатку!

- Любий мій! - вона встала із за столу і підійшла до мене, щоб сісти на мої коліна і обійняти мене.

- Я знаю, як тобі необхідна ця посада, але в тебе є ми. До того ж ти бачиш який зараз важкий період не тільки у нас, ай взагалі у всіх містян. Кожному зараз важко і ми не єдині хто живе на харчах за талоном, але ми живі і ми здорові, а все інше буде!

- Вона потрібна нам Емілі! - зазначив я.

- Гроші не головне Матіасе, зрозумій ти! - вона поцілувала мене, намагаючись донести свої слова.

- Я щось вигадаю, обов'язково! - промовив я нервуючи глибоко у своєму нутрі.

- Я немаю всього, що мають інші, але я щаслива з тобою, чуєш мене? - Емілі взяла мене за руку.

- Не можна бути щасливою живучи ось так, ти не можеш бути щасливою зі мною! - сумно промовив я.

- Хіба тобі краще знати за мене? - усміхнулась вона своєю чарівною усмішкою.

- Хіба ж я цього не розумію!

- Нічого ти не розумієш і не бачиш любий! - зітхнула дружина.

Емілі ледь стримала сльози, але я її заспокоїв своїми обіймами. Коли саме я став таким, що перестав помічати наскільки вона прекрасна жінка, яка любить мене таким яким я є. Я і справді тоді нічого не бачив і не розумів, мабуть я справді втомився від всього цього життя.

- Я виходила заміж за найкращого в світі хлопця, я вийшла за тебе бо покохала тебе, я знала, що твоє гостре почуття справедливості й правдорубство прямісінько людям в чоло може зіграти з нами в злий жарт, але я любила тебе і люблю зараз!

- Ти була ще кращою кохана!

- Сподіваюсь я такою і є для тебе? - її зелені очі дивились на мене очікуючи щирої відповіді на своє запитання.

- Для мене ти найкраща дружина, ти це знаєш, знай це кохана, ти найкраща! - я обійняв її з усіх свої х сил.

- Знаю Матіасе, але нажаль не відчуваю, розумієш?

- Вибач, я сам не свій!

- Я розумію наше становище, але це не означає, що все закінчено для нас, гроші не дарують щастя, щастя не в грошах!

- Правильно, щастя у їх кількості! - зазначив я.

- Коли вже ти припинеш? Де той Матіас якого я знала? Ти просто не можеш змиритися, що те життя яким ми жили закінчилося, його вже немає, воно стало іншим, а ти все ще не звик до нього!

- Той Матіас, якого ти знала Емілі загубився, він був впевненим у завтрашньому дні, я я боюсь, бо знаю що він сумнівний, той завтрашній день. Я не хочу вас бачити злиденними і обділеними, але ми вийдемо з ціє скрути, це тимчасово!

- Я знаю і навіть не дорікаю тобі, адже я люблю тебе я завжди вірю в тебе навіть коли ти сам зневірюєшся в собі, ти звісно не говориш про це, але я усе бачу!

Я дивився у вікно за яким ховалася дощлива і хмура осінь. Емілі пригорнулась до мене, як кошеня, дихаючи мені в шию, вона була така ніжна і тендітна, така безпорадна.

- Ти зможеш трохи приглянути за дітьми, я знайшла підробіток на кілька годин вечором, щоб діти не залишались самі тому будь ласка приглянь за ними, вони скоро мають заснути! - Емілі ошелешела мене своєю новиною. - Сьогодні у них такі важливі поєдинки, думаю що скоро не заснуть! - усміхнулась вона.

- Їм треба менше дивитися телевізора!

- Хай насолодяться поки ще не відімкнули кабельне! - промовив я.

- Не відімкнуть! - впевнено заперечила Емілі.