Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Врятувати Старий Новий Рік, Герцог Фламберг"

— А де ж Шапка? — спитав Мявчик, озираючись навколо.

— О, не кажіть мені, що ми забули про Шапку! — вигукнула Муся.

— Вона ж нас загризе! — додав Вогник.

Вони почули бурчання з кутка кімнати, де на полиці лежала Шапка.

— Хто це там говорить про гризення? — пробурчала вона. — І куди це ви зібралися без мене?

— Шапко, ми йдемо в зимовий світ! — вигукнув Мявчик. — Хочеш з нами?

— В зимовий світ? — перепитала Шапка. — А що там робити? Там же холодно, сніг, вітер... І немає жодного каміну!

— Але там живуть снігові ельфи і пінгвіни! — сказала Муся. — І ми маємо врятувати їх від злої білої ведмедиці!

— Зла біла ведмедиця? — Шапка зацікавилася. — Це звучить інтригуюче. Ну добре, я з вами. Але тільки якщо ви обіцяєте мені тепле місце біля багаття і чашку гарячого шоколаду після повернення.

— Обіцяємо! — хором вигукнули Мявчик, Муся і Вогник.

Вони швидко одяглися, взяли Шапку з полиці й вибігли на площу до чарівного сніговика. Сніговик показав їм, як активувати портал.

— Тримайтеся міцніше! — вигукнув пінгвінчик. — Зараз буде трохи холодно!

Він торкнувся лапкою носа чарівного сніговика, і той раптом змінився. Його вугільні очі заблищали, морквяний ніс загойдався, а з рота вирвався потік крижаного повітря. Навколо сніговика закружляли сніжинки, утворюючи вир, що світився срібним світлом.

Герої відчули, як їх підхоплює цей вир і несе кудись вгору, крізь хмари снігу та крижаних іскор. Шапка голосно заверещала, боячись замерзнути, а Вогник захлинався від захоплення, милуючись чарівним видовищем.

Раптом все стихло. Сніжинки розлетілися, вир зник, і герої опинилися в зовсім іншому місці.

— Ого! — вигукнув Вогник, розплющуючи очі. — Де це ми?

Вони стояли посеред засніженої рівнини, що тяглася до самого горизонту.  

Повітря було наповнене мерехтливим пилом, що світився, а сніг під ногами переливався всіма кольорами веселки. Герої відчували, як якась невідома сила підтримує їх, дозволяючи легко пересуватися по снігу, не провалюючись.

Навколо височіли крижані гори, що виблискували в променях зимового сонця. З неба повільно падали великі пухнасті сніжинки, вкриваючи все навколо білою ковдрою. Повітря було морозним та чистим, а тишу порушував лише ледь чутний скрип снігу під ногами.

— Це зимовий світ, — пояснив пінгвінчик. — Ласкаво просимо!

— Який він гарний! — вигукнула Муся, милуючись краєвидом. — Справжня зимова казка!

— Так, — підтвердив Мявчик. — Але де ж ті ельфи і пінгвіни, про яких ти розповідав?

— Вони живуть неподалік, — відповів пінгвінчик. — Ходімо, я вас проведу.

Вони рушили вперед, слідуючи за пінгвінчиком. Шапка бурчала щось про холод та незручності, але навіть вона не могла втриматися від захоплення красою зимового світу.

Незабаром вони побачили невелике містечко, збудоване з льоду та снігу. Будиночки були прикрашені кришталевими бурульками та сніжинками, а вуличками весело бігали маленькі пінгвіни, граючись у сніжки.

— Ось ми й прийшли, — сказав пінгвінчик. — Це Північносяйне, місто пінгвінів.

— Яке воно миле! — вигукнула Муся. — Справжнє місто з казки!

— Так, — погодився Мявчик. — Але де ж ті ельфи?

— Вони живуть трохи далі, — пояснив пінгвінчик. — У лісі, біля великого замерзлого озера.

— Тоді ходімо до них, — сказала Муся. — Нам потрібно знайти сову Олесю.

Пінгвінчик, виконавши свою місію, змахнув крильцями і зник у сніговій заметілі. Він поспішав додому, щоб розповісти рідним про допомогу, яка вже поспішає до них.

Вони, після прощання з пінгвінчиком, рушили до лісу. Дерева були вкриті товстим шаром снігу, а гілки прикрашали крижані бурульки, що виблискували в променях сонця. З-під снігу виглядали маленькі хатинки ельфів, збудовані з гілок та льоду.

— Яке тут все чарівне! — прошепотіла Муся, зачаровано дивлячись навколо.

— Так, — погодився Мявчик. — Здається, ми потрапили в справжню казку.

Раптом з-за крижаної скелі виринула постать, легка мов сніжинка. Це була дівчинка з крильцями, одягнена в блискучу блакитну сукню. Її волосся, кольору зимового неба, розвівалось на вітрі. Це була Джуні, ельфійка-розвідниця, яка вже давно стежила за Муною і намагалася повернути сніжинку. Вона помітила Мявчика та його друзів і вирішила допомогти їм.

— Хто ви такі? — запитала дівчинка цікаво.

— Ми — Мявчик, Муся і Вогник, — відповів Мявчик. — А це — Шапка. Ми прийшли з Букнета, щоб допомогти вам знайти кришталеву сніжинку.

— Ви хочете допомогти нам? — зраділа дівчинка. — Я — Джуні, снігова ельфійка. Я теж шукаю Муну, щоб зупинити її злі плани.

— Чудово! — вигукнув Мявчик. — Тоді ми можемо об'єднати наші зусилля!

— Так! — підтвердила Джуні. — Разом ми обов'язково переможемо Муну!

Герої довго блукали лісом, шукаючи найвище дерево. Нарешті вони його знайшли. Це був велетенський дуб, вкритий снігом та кригою. На вершині дуба виднівся темний отвір дупла.

— Агов! — гукнув Мявчик. — Є хто вдома?

З дупла висунулася голова сови з великими жовтими очима. Вона пильно подивилася на гостей, потім розправила крила і злетіла на нижню гілку.

— Хто ви такі? — запитала сова низьким голосом. — Що вам потрібно в моєму лісі?

— Ми — Мявчик, Муся, Вогник, Джуні та Шапка, — відповів Мявчик. — Ми прийшли з Букнета, щоб допомогти вам знайти кришталеву сніжинку.

— Ви хочете допомогти нам? — сова здивовано похитала головою. — Смілива заява для таких маленьких створінь. Звідки ви знаєте про кришталеву сніжинку?

— Нам розповів про неї пінгвінчик, — пояснила Муся. — Він сказав, що ви — наймудріша істота в зимовому світі і можете нам допомогти.

— Пінгвінчик? — сова засміялася. — Ці птахи відомі своїми вигадками. Але добре, я вам допоможу. Мене звуть Олеся, і я дійсно багато знаю про зимовий світ і його таємниці.