Читати книгу - "Дагеротипи та тіні, N.Kap"

Про душі усіх вбитих,
яким не прийти - з воєн...

122

Вітри пустельні - в них режим безвізовий,
їм байдуже - ти блазень, чи король.
Ходила спека - тітка із валізами,
шукала то вай-фай, то корвалол.

Дуріли вишні під пташине продіджі,
новини літо відсилали "в бан".
Ходила злива - зла і розкуйовджена,
і сипався обірваний гердан.

Містечко у військовому спорядженні,
бджолині блок-пости серед садів.
Ходила смерть, війною вповноважена,
і одягала хусточки на вдів.

І йшли бійці - у камуфляжі янголи,
І не забути до кінця життя
цю спеку, зливу, повінь цю трояндову,
й буденний голос Бога " в укриття..."

Принц не...

Принц не приїхав. Принцеса сумна тиняється.
Пусто у вежі і нудно, і нудно ж як!
Мляво над лісом осінній туман гойдається,
сивіють коси, і ліс - наче той кістяк.

Принц не приїхав і сукня вже вкотре латана,
порохом вкрите її золоте вишиття...
Навіть у жаб, що десь там на болотах квакають
сталось коротке й зелене,а все ж - життя...

Жаб'яча доля - ікринки за літо виросли,
скоро, вже скоро зими летаргічний сон...
Принц не приде з цілунком, мечем і списом - 
жабок полює лінивий старий дракон.

З жаб'ячих лапок обід на багатті вариться.
втратили сенс підрахунки хвилин і літ...
Але чому так безжально щоночі маряться
голос юначий і стукіт дзвінкий копит?

я т л

Літо - в інвалідному візочку,
та усе ще проситься у бій.
Осінь свою вишиту сорочку
поміняла на солдатський стрій...

А війна - то клоуном,то клоном,
то кілком між ребер без жалю...
І цілунок - опіком солоним:

я тебе... Я так тебе люблю!

Кінець