Читати книгу - "Різдвяне диво для Марічки, Інга Квітка"

Поглянувши вниз, Марічка відмітила, як високо її підняла стежка лабіринту. Напевно багато б хто здався та дівчинка згадала своїх тата і маму й замість того, щоб відступити, рішуче схопилася за мантію й перестрибнувши на іншу стежку, потрапила прямісінько всередину вируючого буревію.

Озирнувшись, Марічка спробувала витягнути руку вперед і зрозуміла, що вибратись з нього не так і важко, головне обрати наступну стежку. Найближчою крім вогню, виявилася стежка з води й Марічка зраділа, коли її підхопили, нехай і крижані та все ж хвилі.

Дочекавшись, коли лабіринт почне знову активніше рухатися і розділятися в різні боки новими стежками, Марічка не розрахувала наступного кроку й впала на стежку з вогню та завдяки тому, бризки від води поспішили за нею, полум’я незадоволено фиркнуло й пропало.

Марічка перевела подих та роздивилася по сторонах. Зрадівши, що вдалося скоротити шлях до кінця лабіринту, дівчинка схопилася за край стежки із землі і швидко побігла, щоб встигнути дістатися до стежки з води. Їй це вдалося. Залишилося кілька кроків, аби після стежки з повітря, нарешті вийти з лабіринту й зовсім скоро дівчинка опинилася перед сухим деревом, яке при її наближенні вкрилося зеленим листям й перед ним, вона побачила величезну змію та повзун не виглядав страшним.

Всміхнувшись, змія запитала, що тут робить дівчинка й Марічка розповіла про своє бажання стосовно батьків, які так багато і важко працювали, що їх майже ніколи не було вдома. Тож вона попросила скриню бажань, аби наступного року, якщо це можливо, вони могли більше часу проводити разом і, звісно, щоб її батьки були здоровими і щасливими. Особливо здоров’я Марічка попросила для мами, яка не шкодуючи себе в останні роки, почала надто важко хворіти. Для тата Марічка хотіла лише одного, аби він ніколи більше не знав, що таке втома.

У відповідь змія вказала хвостом на дерево, гілки якого відкрилися й Марічка побачила той самий годинник:

- Зазвичай, я не віддаю чарівний годинник відразу, - пояснила змія і змахнувши хвостом купу снігу, який почав показувати, як книги в магазині чарівника тільки не історію, а те, як Марічка проходила лабіринт, – багато, хто відступав он тут, - й вона вказала на вогонь, - або ось тут, - і змія показала на те, як Марічка не злякавшись буревію, здолала ту стежку. – Ти згадала про своїх тата з мамою і жодного разу не озирнулася назад, щоб відступити, навіть, коли тебе накрило товщею крижаної води. Я впевнена, якби на твоєму шляху з’явилися навіть люті дракони, - й змія показала, хто саме підпалював стежку, яка палала увесь час, поки Марічка проходила лабіринт, - ти, люба дівчинко, усе одно б не відступила. Потім перегорнула мантію землі, під якою вирували страшні вулкани й через них стежки безперервно рухалися. Слідом за цим змія підняла воду стіною й замість дна, Марічка здивовано побачила, хм, це чудовисько з одного боку не мало оболонки, адже воно було водою, яка рухалася з такою шаленою швидкістю, що Марічка здогадалася - перед нею не що інакше, як цунамі.

- Ох, - тільки і змогла виговорити вона і крізь буревій в стежках, побачила вітер. Не дивлячись на те, що він був майже прозорий, все ж в його потужній швидкості, не довелося сумніватися, - то ви вирішили мені допомогти.

- Так. – відповіла змія. Останнє, що вона показала Марічці був її лист з бажанням про тата і маму, в якому вона описувала кожен день важкої праці тата, який повертався додому лише, коли дівчинка засинала й просила, щоб він мав змогу, хоч деколи більше відпочивати і матусю, яка не звертаючи увагу на хворобу, продовжувала важко працювати і що вони так мало часу проводять вдома. Змія, як і скриня хотіла дещо додати та передумала й чарівний годинник кружляючи в повітрі, опинився в руках Марічки.

Узявши чарівний годинник, дівчинка змогла його, як слід роздивитися. Він був створений з чотирьох стихій: вогню, повітря, води та землі. Стрілки на ньому стояли нерухомо. Марічка хотіла завести його та замість цього, знову немов за помахом чарівної палички, опинилася в магазині.

- … змія не задала тобі питання, як і чарівна скриня, - сказав чарівник і підказав Марічці, що завести годинник можна лише – розказавши йому про свої бажання. Як тільки дівчинка розповіла, що вона хоче для своїх тата з мамою, стрілки почали рухатися вперед і зі скрині, як зазвичай герої з книжок в магазині чарівника, в цьому випадку почали одне за одним визирати бажання дітей. Одне за одним вони здійснювалися. Дідусь тим часом продовжив, - зазвичай, цей годинник необхідно знаходити щороку знову та так, як ти попросила здійснити не одне бажання для своїх батьків, а кілька і кожне з них є надважливим, надто особливим, наступні п’ять років нікому не доведеться шукати цей годинник, він, завдяки тобі буде стояти, он там, - і власник магазину показав на одну з поличок, - й за цей час нікому з малюків не доведеться долати той страшний лабіринт, - всміхнувся він. – Зізнаюся, завдання не з легких й навіть мені не вдалося отримати його на кілька років, хоч його і створили мої тато з мамою.

- У вас, - Марічка не стримала подиву в очах та зрозумівши, що збиралася запитати, швидко притнула язика.

- О! – здогадався чарівник, - ти хотіла запитати скільки мені, чи моїм батькам років? Хм, - задумався він і цієї миті до магазину увійшли його батьки. Сказати, що Марічка була здивована, це нічого не сказати, – добре, - розсміявся чарівник, - скажімо так, я ще застав динозаврів не в переписах легенд, а моїм батьками, ну, трохи більше, ніж мені. – й зібравши для Марічки книг, які вважалися кращими в його магазині, він провів її на вулицю, аби зачинити його до наступного Різдва.

- А що ви загадали? – розгублено спитала Марічка.

Власник магазину нічого не відповів. Він подивився крізь вікно, де стояли його тато з мамою. Неважко здогадатися, що тієї ночі він здійснив для себе мрію кожної дитини на цьому світі, аби бодай на Різдво батьки могли провести з своєю дитиною, навіть якщо це лише фантом.