Читати книгу - "Призначено Долею, Daria James"

Думки чарівниці потекли в інше русло. Вона більше не могла зосередитися, хоч і намагалася вникнути в написане.

Геральт тепер рідко приходив до її кімнати. Тільки якщо заради чогось вкрай важливого чи з приводу Цирили. Решту часу вони мало коли перетиналися, переважно за сніданком і вечерею. Обід Йеннефер забирала з собою до лабораторії, де вони з принцесою варили зілля. Його присутність зараз — тішила, але й водночас насторожувала її.

Вона здалася. Захлопнула книгу. В очікувані  дивилася на нього, подумки намагаючись вгадати навіщо прийшов.

— Обережніше, Весемір дуже цінує її. Книжка створювалася відьмаками ще задовго до його народження.

— Все одно марна.

Проігнорувавши слова Геральта, Йеннефер недбало відкинула фоліант убік, на ліжко, і підвела очі.

— Там справді нема того, що ти шукаєш, — попередив він.

Геральт ступив у кімнату, і слабке світло полум'я свічки торкнулося його сивого волосся.

Він виглядав спокійнішим. Розслабленим, наче після гарної ванни. Але судячи з запаху поту і коня, якими від нього тхнуло, ванни там і близько не було. Зараз Геральт не дивився на неї, чекаючи чергової підступності. Йеннефер упіймала себе на думці, що в цій кімнаті їй нікуди бігти, мабуть, тому він і спокійний.

Старе дерев'яне ліжко рипнуло, варто було йому сісти поряд. Втомлені золотисті очі, забруднені багнюкою пасма волосся, синець на підборідді з ямкою, подряпаний чужою зброєю шкіряний дублет. Йеннефер зупинила погляд на розірваному рукаві. Сліди пазуристої лапи чудовиська розірвали не лише одяг, а й тіло. Кров просочила одяг, але вже запеклася.

 — Ти був у лісі? — стурбовано спитала вона.

Геральт зиркнув на рану.

— Довелося навчити декого хорошим манерам, — пожартував він.

— Знімай, — сказала вона.

Йеннефер почала допомагати йому з одягом. Рвана тканина сорочки прилипла до глибокої подряпини. Йенн намагалася віддирати її охайно, боячись заподіяти Геральтові біль. Але він стійко мовчав і лише мимоволі смикав плечем, коли було зовсім нестерпно.

— Що це за істота? Мантікора? — неспокійно спитала вона, кивнувши на його плече.

— Щось дико велике, пазуристе й бажаюче нам смерті, — ухилився він від відповіді.

— Той самий червонийТриголовий змій із видіння Цирі?

М'який відріз чистої тканини, просочений водою зі глека, вона приклала до пораненого плеча. Геральт метнув у неї невдоволений погляд. Йенн притиснула сильніше, ніж він міг очікувати, зробила це навмисно, щоб Геральт не упирався і відповідав, коли його запитували. Охайно промокнувши кров, вона притиснула теплу долоню до рани і прошепотіла заклинання. Шкіра повільно затяглася, і отвір зарубцювався.

— А знаєш, мені подобається латати тебе. — Вона провела долонею по плечу, спустилася до голих чоловічих грудей зі шрамами і задумалася.

Вовк на мить став ручним псом. Піддаючись ласці жіночих рук, Геральт заплющив очі і насолоджувався її дотиками. Йеннефер дивилася на прикриті повіки і думала про те, що можна перенести їх у відокремлене місце, де ніхто не шукатиме. Де вони могли б сісти і, зрештою, нормально поговорити. Геральт притягнув її руку і м'яко торкнувся потрісканими губами подушечок пальців. Вона відсмикнула руку і сіла на місце, багатозначно посміхнувшись.

— Що ж, якщо ти не хочеш говорити, що то за звір, думаю, тобі час вийти з моєї кімнати. Хочу спати, — серйозним тоном промовила вона, але тільки щоб потішитися з його прикрості.

 — Як скажеш,  — кинув Геральт і згріб здоровою рукою верхній одяг.

Він справді зібрався йти. Йеннефер обернулася і провела його поглядом. Хотілося, щоб він знову зміг довіряти їй, як і раніше. Тепер Геральт хоч і був оманливо-ввічливим, спокійним, Йенн знала, що не повернула до себе колишнє ставлення.

Він пильно стежив за кожним кроком, а якщо не він сам, то це робили Весемір чи Ламберт. Щоразу, коли вона засинала на цьому ліжку, думала про те, що має зробити, щоб повернути його довіру. Цирила завдяки їй за короткий термін багато чому навчилася. Йенн уважно спостерігала за дівчинкою, за успіхами, і навіть навчала забороненої магії, про яку боялися розповідати чарівницям в Аретузі.

Геральт зупинився на порозі, вхопився рукою за одвірок. Обернувся, щоб знову подивитися вивчаючим поглядом у спробі прочитати її. Йеннефер  усміхнулася і зробила невимушене обличчя.

— Що б ти не затівала, тобі краще не залишати межі Каер Морхана.

— Боїшся мене відпустити? — хитро уточнила вона.

У відповідь почувся гучний вдих.

 — Сили повернулися до мене. Я зможу подбати про себе, — відразу додала.

Коли Геральт мовчки пішов, Йеннефер продовжувала задумливо дивитись йому услід. Голос усередині тихо благав його залишитися. Вона ніби чекала, що він схаменеться, повернеться і посидить з нею хоча б ще трохи. Але час минав, а з боку дверей більше не лунало жодних кроків. Тільки ритмічний стукіт крапель, що падали на кам'яну підлогу. Десь протікала стеля.

Завтра вона покине стіни фортеці, і вони з Геральтом ще не скоро побачаться.

А може, й зовсім ніколи.

-3-

 Ліс за межами Каер Морхана зустрів її невластивою йому тишею і тільки сильний порив вітру гнув зовсім молоді, незміцнілі дерева. Йеннефер пішла із замку під ранок, коли відьмаки ще спали. Зал був порожнім, через що сильніше чулися пориви протягів, гуляючих під високою склепінчастою стелею.

Вона наостанок озирнулася, вдивляючись у кряжистий дуб, обвішаний кулонами відьмаків, думаючи, що найменше хотіла б розлучатися з Геральтом та Цирі, і пішла через головні ворота фортеці.

Біля вічно неспокійної річки Гвенллех, вируючою між камінням, Йеннефер пригальмувала, щоб розглянути масивні сліди пазурів. Потім помітила, що зовсім не чути співу птахів, наче вони чогось злякалися. Слабкий вітер, що подув у її бік, приніс із собою запах гару. Трохи далі виднілося чорне коло з поваленими обпаленими стовбурами дерев. Вона зрозуміла, що саме тут Геральт зустрівся з чудовиськом раніше, і, схоже, воно вирішило повернутися.