Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

Роуз відвела погляд від містера Картнера, повертаючись до тіла у машині. Її погляд фіксував найменші деталі: положення рук, натяки на боротьбу чи її відсутність. Чоловік тримався за згорток, наче це була остання надія, останнє, що він хотів зберегти. Але чи дійсно це фото було ключем?

— Подивіться, містере Картнере, — вона вказала на кілька подряпин на шиї Фітца. — Ці сліди виглядають свіжими, але вони не від ножа. Це більше схоже на нігті.

Містер Картнер нахилився, уважно оглядаючи зазначене місце.

— Можливо, він намагався захиститися? Але це дивно… Немає інших слідів боротьби.

Роуз кивнула, обдумуючи.

— Якщо це його спроби оборони, то нападник, ймовірно, діяв швидко. Але як тоді пояснити, що він встиг взяти фото? Якщо напад був раптовим, це не дає логіки.

Її думки перервала поліція, яка підійшла ближче до машини. Один із детективів, високий чоловік із коротким волоссям, подав голос:

— Ми оглянули місце. Крім машини, нічого підозрілого не знайшли. Але в нас є підозра, що шини були пробиті до того, як він сюди приїхав. Хтось хотів, щоб він опинився саме тут.

Роуз і містер Картнер обмінялися поглядами.

— Його заманили, — промовила Роуз.

Картнер підтвердив її здогад.

— Так, і цей хтось діяв розумно. Вони знали, що робили.

Роуз знову подивилася на фото в руках Картнера.

— Що, як ця жінка — не просто випадковість? Можливо, вона і є причиною?

— Або наступною жертвою, — додав Картнер, його голос звучав тривожно.

Вони повернулися до автомобіля. Роуз уважно оглядала пробиті шини. Глибокі порізи свідчили, що це було зроблено чимось гострим, швидше за все, ножем.

— Вони хотіли, щоб він зупинився посеред лісу, подалі від людей. Тут ніхто не почує, навіть якщо він крикне, — тихо сказала Роуз.

Картнер зітхнув, намагаючись осмислити те, що бачив.

— І все це підводить нас до питання: чому брати? І що означає ця послідовність написів?

Роуз задумалася.

— Перший напис був "ЗРАДНИК". Другий і третій — "НАСИЛЬНИК". Це більше схоже на якийсь кодекс чи… вирок. Можливо, їх судили за якісь дії. Але хто? І за якими правилами?

Поліція тим часом продовжувала обстежувати місцевість, але Роуз знала: справжні відповіді не знайдуться так легко. Вона відчула, як тривога все більше охоплює її, наче вбивця завжди на крок попереду.

— Нам потрібно з’ясувати більше про цю жінку, — сказала вона, дивлячись на містера Картнера. — Вона може бути ключем.

Картнер кивнув.

— Тоді давай повернемося до відділку. Ми повинні знати, хто вона, перш ніж стане надто пізно.

Роуз і містер Картнер від’їхали від місця злочину в супроводі поліції. Дорогою до відділку тиша в машині була напруженою. Картнер порушив мовчання:

— Як думаєш, Роуз, чому вони обрали саме цих жертв?

Роуз на секунду задумалася.

— Я не впевнена, але всі троє мають щось спільне: це чоловіки. Перший був "ЗРАДНИКОМ", двоє інших — "НАСИЛЬНИКАМИ". Це більше схоже на меседж, ніж просто серія вбивств. Хтось вирішив "відновити справедливість" за власними правилами.

Картнер кивнув, уважно слухаючи.

— Можливо, це хтось, хто вважає себе суддею, — сказав він.

Роуз подивилася у вікно. Її думки роїлися навколо фотографії.

— Мені не дає спокою ця жінка. Якщо вона має стосунок до братів, можливо, вона могла стати причиною їхніх дій чи їхніх вчинків. Нам потрібно знайти її.

У відділку Роуз і Картнер зайшли до кабінету слідчого. Вони передали фотографію поліції. Детектив, уважно роздивляючись знімок, сказав:

— Ми запустимо перевірку. Але якщо ця жінка була в їхньому житті, це займе час. Ви впевнені, що вона має значення?

Роуз подивилася на Картнера, який лише кивнув.

— Так, — впевнено відповіла Роуз. — Кожна деталь важлива.

Картнер сів поруч із нею. Його обличчя було напруженим.

— Слухай, Роуз, ти добре впоралася сьогодні. Але цей випадок… Він стає все небезпечнішим. Ти впевнена, що готова продовжувати?

Роуз підняла голову, її очі зустрілися з його.

— Містер Картнере, я тут не для того, щоб відступати. Я хочу знайти вбивцю. І, якщо потрібно, я піду до кінця.

Її рішучість здавалася непохитною. Картнер злегка усміхнувся, хоч його погляд залишався тривожним.

Детектив повернувся до них, тримаючи фото.

— Ми знайшли збіг. Жінку на фото звати Елізабет Фітц. Вона… дружина містера Фітца.

Роуз застигла.

— Дружина? Тоді це все більше схоже на сімейну драму, — промовила вона. — Але чому фото було в його руках?

Детектив переглянув інші файли на своєму столі.

— Є ще щось. Її ім’я з’являється у справі про домашнє насильство п’ятирічної давності. Однак тоді вона не подала жодної скарги. У справі написано, що вона "відмовилася від подальших дій".

Роуз відчула, як її серце починає битися частіше.

— Можливо, вона знала щось, що не могла сказати. Чи, можливо, боялася когось.

Картнер подивився на неї.

— Якщо це так, то тепер ми знаємо, що цей випадок складніший, ніж здавався.

Роуз стиснула губи, думаючи про Елізабет.

— Нам потрібно знайти її, поки не сталося щось гірше. Вона може бути наступною жертвою.

Детектив відсунувся від столу, розглядаючи ще кілька папок, і сказав:

— Ми вже розіслали орієнтування на Елізабет Фітц. Вона зникла за кілька днів до вбивства її чоловіка. Її телефон останній раз було зафіксовано біля місця злочину.

Роуз напружено слухала. Вона відчула, як пазли починають складатися в більш чітку картину, хоча багато частин ще бракувало.

— Це не може бути збігом, — сказала вона. — Якщо вона зникла до вбивства, то хтось міг використати її, щоб заманити братів у пастку.

Містер Картнер глянув на детектива.

— Чи є якісь свідки, які могли бачити, як брати спілкувалися з нею або її викрадення?

Детектив похитав головою.

— На жаль, ні. Але ми знайшли одну цікаву деталь. Її авто було залишене на парковці біля занедбаного складу в західній частині Денвера. Поліція обшукала машину, але нічого підозрілого не знайшла.

Роуз підняла брови.

— Ви впевнені, що нічого? Навіть відбитків пальців чи якихось слідів?

Детектив злегка роздратовано подивився на неї.

— Ми зробили все можливе. Якщо щось там і було, воно добре сховане.

Роуз опустила очі, зосереджуючи увагу на своїх думках.

— Мені потрібно побачити ту машину, — твердо сказала вона.

Містер Картнер повернувся до неї.

— Роуз, це не в твоїх обов’язках.

Вона кивнула, але її погляд залишався впертим.

— Я знаю. Але, можливо, я побачу щось, що інші пропустили. Це може бути дрібниця, але кожна дрібниця зараз має значення.

Картнер зітхнув.

— Добре. Але я поїду з тобою.




Через годину вони були на стоянці поліції, де тримали машину Елізабет. Це був чорний седан, на вигляд звичайний, але щось у його стерильності здавалося Роуз дивним.

— Тут все ідеально чисто, — промовила вона, обводячи поглядом салон.

— Можливо, хтось стер сліди, — припустив Картнер.

Роуз підійшла до багажника і попросила його відкрити. Вона нахилилася, обережно заглядаючи всередину. Її очі зупинилися на крихітній плямі, ледве помітній на обшивці.

— Це кров, — тихо сказала вона.

Картнер нахмурився.

— Ти впевнена?

Роуз кивнула.

— Візьмемо зразок і перевіримо. Якщо це її кров, це означає, що вона, можливо, стала жертвою, перш ніж усе це почалося.

Вона підійшла до переднього сидіння, зупинивши погляд на кишені дверей. Там лежав клаптик паперу, майже зім'ятий.

— Що це? — запитала вона, витягуючи знахідку.

Розгорнувши папір, вона побачила кілька слів, написаних нерівним почерком:
"Я все виправлю. Заради неї."

Картнер нахилився ближче, читаючи записку.

— Що це означає? Хто "вона"?

Роуз подивилася на нього, а потім знову на записку.

— Це не крик про допомогу. Це скоріше… виправдання. Можливо, це сам вбивця залишив.

Картнер зітхнув.

— Що ж, ми дізнаємося більше, коли отримаємо результати аналізу.

Роуз уважно дивилася на записку.

— У цьому більше питань, ніж відповідей. Але тепер я впевнена, що Елізабет — ключ до всього. І ми повинні знайти її, поки не стало пізно.