Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Катя не відразу усвідомила, що вона ще жива.

Темрява навколо була глибокою, майже безкінечною. Вона не відчувала свого тіла, ніби її просто не існувало. Десь далеко лунав гулкий голос – низький і владний. Він не був схожий на людський, наче з самого сутінкового краю буття.

– Вона ще не належить смерті.

Раптом усе змінилося.

Катя вдихнула різко, ніби виринула з-під води. Її легені наповнилися повітрям, а серце забилося в грудях, як скажене. Вона розплющила очі і одразу зустрілася з чужим світом.

Висока стеля, важкі шовкові балдахіни над ліжком, повітря просякнуте ароматами трав і чогось солодкуватого, незнайомого.

Її голова страшенно боліла. Але ще більше налякав не біль, а відчуття… Чужості.

Це було не її тіло.

Катя різко сіла, розгублено оглядаючи себе. Тонкі, ніжні руки, довге хвилясте волосся, яке розсипалося по плечах і мало відтінок, зовсім не схожий на її рідний. Легкий одяг, якого вона ніколи не носила, – біла нічна сорочка з вишитими символами вздовж рукавів.

Вона підвелася, але світ одразу поплив перед очима. Її тіло тремтіло, як після тяжкої хвороби.

– Що це? Що відбувається?

Двері різко відчинилися.

До кімнати увійшов чоловік. Високий, у темному плащі, з незвично блідою шкірою і очима, що світилися сріблом. Він дивився на неї з цікавістю, ніби оцінював.

– Ти прокинулася.

Катя притиснулася до стіни, її серце калатало.

– Хто ви? – її голос був чужим навіть для самої себе.

Чоловік не відповів одразу. Він підійшов ближче, розглядаючи її, ніби намагаючись розгадати загадку.

– Я – провідник між світами, – нарешті промовив він. – І я тут, щоб розповісти тобі правду.

Катя все ще не могла до кінця усвідомити ситуацію.

– Я… померла?

Чоловік кивнув.

– Твоє тіло на Землі не витримало. Але твоя душа була надто сильною, щоб просто зникнути. Вона знайшла притулок у цьому тілі.

Катя обхопила голову руками.

– Це… неможливо.

Провідник злегка посміхнувся.

– І тим не менш, ти тут.

Він зробив паузу, ніби даючи їй час усвідомити почуте.

– В цьому світі твоє ім’я – Катерія. Це тіло належало дівчині, яку ти… замінила. Вона добровільно залишила цей світ, а ти прийшла на її місце.

Катя намагалася пригадати бодай щось із її життя. Але в голові – лише уривки. Спогади Катерії не належали їй. Вона відчувала чужий біль, чужі страхи.

– Я не хотіла цього, – прошепотіла вона.

Провідник зітхнув.

– Життя рідко питає дозволу.

Він сів у крісло біля каміна, що потріскував у темному кутку кімнати.

– Але в тебе є вибір.

Катя здригнулася.

– Який?

Провідник схрестив руки на грудях.

– Ти можеш прийняти свою нову долю… або спробувати знайти спосіб повернутися.

Катя стиснула кулаки.

– І який шанс повернутися?

Провідник ледь помітно всміхнувся.

– Нульовий.

Катя не хотіла вірити в це. Вона шукала хоч якусь зачіпку, хоч якусь можливість. Але реальність була безжальною.

– То що мені робити?

Провідник уважно подивився на неї.

– Для початку – вижити.

Катя здригнулася від цих слів.

– Що це означає?

– Те, що ця дівчина – Катерія – повинна була стати дружиною Повелителя демонів.

Катя відчула, як у неї похололо всередині.

– Чоловіка, про якого ходять страшні чутки?

Провідник кивнув.

– Так. І тепер ти – його наречена.

Катя з силою стиснула край покривала.

Вона потрапила в чужий світ. У тіло дівчини, яка наклала на себе руки, аби уникнути цього шлюбу.

А тепер вона мала вийти заміж за могутнього демона, який, можливо, вбивав своїх коханок.

Катя різко піднялася, її серце скажено калатало.

– Я не буду його дружиною!

Провідник зітхнув.

– На жаль, тебе не запитають. Завтра за тобою приїдуть.

Катя застигла.

– Завтра?..

Провідник кивнув.

– У тебе є лише одна ніч, щоб зрозуміти: ти більше не та, ким була раніше. І цей світ… не пробачає слабких.

Катя схилила голову.

Її життя на Землі було самотнім і сірим.

Але тепер…

Тепер вона потрапила у світ, де її чекає небезпека, магія і, можливо, щось більше, ніж вона могла собі уявити.