Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

П’ять років минуло на Серапіоні після закінчення більш як трьохсотрічної ворожнечі між магічними кланами. Нарешті планета спокійно дихала гармонією та процвітанням. На диво, за відносно короткий проміжок часу, людям вдалося відбудувати низку міст, повернути до життя ціле королівство, провести державну реформу і, навіть, ввести у суспільство таке поняття, як вибори. Так, не лише цілителі надихалися Земними благами цивілізації. Карлайн перевіз у свій замок цілу бібліотеку з працями, що описують правила побудови держави, економічні моделі та соціологічні дослідження. Одразу видно – готувався чоловік до покладеного на нього обов’язку ґрунтовно.

Ми сиділи у його кабінеті та розбирали старі записи перших магів-поселенців на планеті. Кожен тримав у руці келих з бурштиновою рідиною високого вмісту спирту. Задача перед нами стояла не проста – знайти координати Теї та закляття переносу.

Річ у тому, що одразу після облюбування Серапіону, перші ватажки трьох кланів розділили частини закляття між собою, таким чином, гарантуючи собі рівні права та відносну безпеку. Типу разом прийшли і піти зможемо лише разом. Як показала історія, схема не робоча, а нам тепер додалося головного болю. Мало того, що треба було знайти шматочок кожного роду, розшифрувати його, та ще й об’єднати докупи, але якщо артефактори заздалегідь писали на зачарованому від часу папері, то мої предки по обидві сторони – ні.

Слава Творцю, цілителі здогадалися викарбувати свою частину тексту на внутрішніх гранях королівської діадеми. Та таким маленьким шрифтом, що я кілька тижнів сиділа з лупою під світловим кристалом, розшифровуючи зразок доісторичної писемності.

А от куди всунули свої координати пращури мого батька, я і уявити не могла. Ми з Іветою розібрали низку архівів, дослідили всі королівські та імператорські артефакти, навіть портрет першого ватажка бурштинових, Евграфа вір Аргон, розібрали на атоми – нічого. Тоді я вирішила звернутися за допомогою до лорда фон ДеБран.

Чому не зробила цього раніше? Повернення на планету, а особливо візит у Тібор, на підсвідомому рівні асоціюється у мене з Реймондом та його зрадою. І хоч я розумію, що той діяв згідно імператорської методички і не знав у кого забирає життя, його образ довіку збережеться у моїй пам’яті, як убивця. І зараз, коли я сиджу у цьому кабінеті, де ми неодноразово зустрічалися, ходили між цих стін... брр... неприємні мурашки пробігли тілом. Все, варто викинути його з голови та продовжувати жити. Кінець-кінцем, на завершення Рей зробив героїчний вчинок, віддавши своє життя за майбутнє планети і це єдине, що додає чорному спогадові ледь помітних білих ліній.

Я зробила маленький ковток, проганяючи непотрібні спогади. Терпка, пекуча рідина побігла горлом, розігріваючи тіло з середини. Карлайн, тим часом, дістав якийсь жовтий папірець, складений вчетверо, полегшено видихнув, посміхнувся та подав мені пергамент.

- Ось, нарешті знайшов. – він також відсьорбнув зі своєї склянки. – Щоправда тут усе на Тейській, мові перших. – одразу попередив Карл.

- Не страшно, я майже досконало її вивчила поки тлумачила фрагмент цілителів. – розгорнула папірець і вдоволено посміхнулася, зустрівши там знайомі символи. – Залишилося дістати частку бурштинових. – знову роблю ковток.

- Є ідеї, що б це могло бути? – запитав артефактор.

- Були. Проте всі вони виявилися помилковими. Ми з Іветою перетрусили весь Бурштиновий палац. Вір Аргони виявилися майстрами зі збереження своїх секретів. – Карлайн кивнув та задумався.

- Якщо розповідь Астолія не міф, тоді голови кланів не так давно, в порівнянні на Серапіонську історію, застосовували ці чари. Отже шукати варто у речах Галіотти. – з хвилину подумавши, видвинув логічну версію чаклун. Але я її відпрацювала у першу чергу, результат відомий.

- Кілька днів передивлялися. Марно. – одразу спростувала його ідею.

- Тепер я розумію, де ти була цілих три місяці. – Карл поставив свою склянку на стіл, відкинувся у кріслі та склав руки в замок. – Аж неприємно усвідомлювати, що не я був першим, хто дізнався про твій приїзд.

- Пробач. – підняла на нього винуватий погляд. – Мені потрібен був час. Для тебе пройшло п’ять років, для мене – вісім місяців. – він прищурився, я закотила очі. – Ну добре, півтора року. Всеодно це недостатній період і повертаючись у Чорний замок мене переслідує відчуття незахищеності. – розвела руками. Правду не приховаєш.

- Я розумію. – він відвернувся та поглянув у вікно. – Надіюсь колись ти зміниш своє ставлення до представників мого клану. Серед них немало гідних людей.

- Знаю. Ти один із них. Просто мені поки болить. – він шумно видихнув. Наступила незручна пауза, тож я спробувала згладити гострий кут спілкування, перевівши тему розмови. – Раз ми заговорили про час, то як відрізняється наше літочислення від Тейського і чи є загалом різниця? – пройшло кілька секунд, перш ніж Карлайн припинив спогядати у вікно як його дочка порається у садку і перевів свій погляд на мене.

- Час різниться. Щоправда я володію лише переказами, як ти могла здогадатися. Наші предки прибули на цю планету трохи більше чотирьох тисяч років тому. Здавалося б – гіганський термін, проте у переводі на час Теї минуло близько п’яти століть.

- Тобто один рік там – це майже десять тут. Схоже до Землі. – одразу провела аналогію я.

- Угу. – підтвердив мої слова артефактор та знову зробив ковток, я і собі повторила цей рух.