Читати книгу - ""Між рядками поглядів", Love"

 Аліно, принеси мені каву, будь ласка, — з іронією в голосі промовила Каміла, поклавши ноги на парту. — А то ти ж у нас все одно без діла сидиш. Ну, крім як дихати й лякати людей своїм виглядом.

Сміх прокотився аудиторією. Хтось навіть підняв камеру, аби зняти «чергову сцену». Аліна стиснула пальці в кулак. Вона не встигла відповісти — слова застрягли в горлі, як завжди.

— Може, тобі ще й булочку купити? — тихо запитала вона, намагаючись не тремтіти.

— Булочку? Ти мені ще на коліна присядь, сіренька! — засміялася Каміла.

Усі знову загоготали. Вона вийшла з аудиторії. Швидко. І ніби не бігла, а рятувалася. Вбиральня стала її укриттям. Дзеркало, холодна плитка, і сльози, які вона не могла більше стримувати.

"Чому я така?" — питала себе подумки. — "Чому я не можу бути іншою? Сильною? Красивою? Видимою?.."

Та цього разу щось у ній не зламалося. Навпаки — народилося. Маленьке, крихке «досить».

Досить мовчати. Досить дозволяти.

Вона витерла сльози. Поглянула на себе в дзеркалі. Очі почервонілі, волосся скуйовджене, але… в них з’явилося світло. Слабке, але вперше — справжнє.