Читати книгу - "Там, де мовчать серця, Love"

Мій новий світ складався з тиші.

Не такої, що буває вночі, коли місто затихає і навіть вітер припиняє шепіт. Це була інша тиша — глибока, в’язка, як чорнило, в якому тоне звук. Вона не заколисувала — вона поглинала.

Після аварії я не чула нічого. Лікарі казали, що можливо, ще є шанс, але кожне нове обстеження ламало надії, наче сухі гілки. Я не плакала — сльози не були чимось новим. Але серце… серце мовчало так само, як світ навколо.

Одного дня, на горищі старого будинку моїх бабусі й дідуся, я знайшла його — потертий, майже розсипаний на частини, блокнот із написом "Мій музичний щоденник". Сторінки були вкриті пилом, а на кожній — назва пісні, дата, і... записані емоції.

Не акорди. Не тексти. Емоції.

“Пісня для Марти — як обійми в дощовий ранок”

“Танець вогню — гнів, що палає у венах”

Я поклала щоденник на коліна, заплющила очі — і раптом відчула щось. Ніби пісня з минулого ожила всередині мене. Як відгомін, не звуковий — емоційний. Спогади, не мої, пройшли через мене. Я побачила молоду дівчину на балконі, що чекала на коханого. Її трепет, її радість. Її біль, коли він не прийшов.

Я відчула цю історію.

І зрозуміла: цей щоденник — не просто книга. Це двері. Можливо, до мого минулого. Можливо — до мого нового голосу.

---