Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Після історії з викраденням Галі життя у Шпилях поступово поверталося до норми. Діти знову ганяли на велосипедах, баба Варвара сиділа на лавці й уважно спостерігала за всіма, а дід Петро щоранку підгодовував своїх курей і розповідав їм новини, які чув від сусідів.

Але Максим відчував, що щось не так.

Він помітив це ще вчора, коли проходив повз двір баби Марії.

Галя стояла біля паркану й дивилася вдалечінь, у бік поля та старого млина.

Її великі темні очі не моргали.

Вона стояла зовсім нерухомо.

Тоді Максим подумав, що це випадковість, і не надав значення.

Але сьогодні все повторилося.

Він знову проходив повз двір, і Галя знову стояла біля паркану й дивилася в тому ж напрямку.

Не їла, не жувала, не махала хвостом.

Просто дивилася.

Максим зупинився.

Постояв кілька секунд.

Галя навіть не поворухнулася.

Хлопець обережно глянув у той бік, куди вона дивилася.

Просто поле.

Дорога.

І занедбаний млин.

Нічого особливого.

І все ж щось у цій картині його насторожувало.

У цей момент із хати вийшла баба Марія. Вона витирала руки об фартух і одразу помітила Максима.

— О, Максиме, ти чого тут став?

Хлопець кивнув у бік корови.

— Вона вже другий день так стоїть.

Баба Марія важко зітхнула й підійшла ближче.

— Я сама не розумію, що з нею.

— Вона щось бачила?

— Не знаю. Але з ночі вона якась тривожна.

Максим ще раз глянув на Галю.

— З якої ночі?

— Ну, десь два дні тому.

Хлопець насторожився.

— Тієї ж ночі, коли її викрали?

Баба Марія замислилася.

— Ну так, виходить, що так.

Максим глибоко вдихнув.

— Ви впевнені, що Галя була тут, коли почався весь цей хаос?

Баба Марія почухала потилицю.

— Я точно не бачила, як вона виходила зі двору. Але ж десь її забрали.

Хлопець нахилив голову.

— А якщо вона була вже не тут?

— Тобто?

— Якщо Галя зникла раніше, ніж ми думали… можливо, вона бачила щось, що не повинна була бачити.

Баба Марія перехрестилася.

— Максиме, ти мене не лякай.

— Я не лякаю, — хлопець знову подивився в бік млина. — Але треба це перевірити.

У цей момент ззаду тихо мугикнув знайомий голос.

— І що ми тут розслідуємо на цей раз?

Максим обернувся.

Позаду стояла Соломія.

Її руде волосся було заплетене у дві коси, а в руках вона тримала свій вічний блокнот, у який записувала всі підозрілі моменти.

Максим глянув на неї й хитро усміхнувся.

— Здається, у нас знову є робота.

Соломія підняла брови.

— Тільки одна справа закінчилася, а ти вже шукаєш нову?

— Це не я шукаю. Це Галя щось бачила.

Соломія перевела погляд на корову, що продовжувала стояти нерухомо й дивитися в той самий бік.

Дівчина на мить задумалася.

А потім повільно дістала олівець і розгорнула блокнот.

— Гаразд. Записую.

Увечері вся команда зібралася під дубом.

Іван прийшов останнім, ліниво розтягнувся на траві й зітхнув.

— Ну, і що цього разу?

Максим пояснив, що він помітив у дворі баби Марії.

Іван спочатку не бачив проблеми.

— Ну, подивилася корова на млин, і що? Я теж можу постояти й подивитися.

Тимко засміявся.

— Ну так, але ти ж не стоїш нерухомо дві доби?

— Якщо мені дуже ліньки, то можу.

Максим похитав головою.

— Вона боїться чогось.

Соломія відкрила блокнот і перечитала записане.

— Дід Петро казав, що чув якісь дивні звуки тієї ночі.

Іван махнув рукою.

— Дід Петро кожної ночі щось чує.

Максим проігнорував його.

— Ми всі думали, що Галя була у дворі, коли її викрали.

— Ну так.

— Але якщо вона насправді була не там?

Іван нарешті припіднявся на лікті.

— Тобто ти хочеш сказати, що її вкрали… не з подвір’я?

— Саме так.

Тимко почухав голову.

— Тоді звідки?

Максим нахмурився.

— Якщо вона була десь у полі, то, можливо…

Соломія підняла очі.

— Вона бачила, хто це зробив.

Запала тиша.

Навіть Іван перестав бурчати.

Максим кивнув.

— Галя щось бачила.

Соломія підперла підборіддя рукою.

— Якщо вона була не у дворі, значить, її викрали раніше.

— А що, якщо… — Тимко замислився. — Якщо вона бачила не тільки тих, хто її забрав, а ще когось?

Іван широко розплющив очі.

— Що, якщо там було щось страшніше?

Максим мовчки глянув у бік млина.

Його темний силует виднівся на горизонті, з похиленими крилами, що давно вже не оберталися.

Галя боялася не просто так.

І вона не просто так стояла біля паркану дві доби.

Вона боялася чогось там.

— Завтра вранці ми йдемо перевіряти млин, — сказав Максим.

Іван застогнав.

— Ой, все. Я вже знаю, що нічого доброго з цього не буде.

Тимко кивнув.

— Але ми все одно підемо.

Соломія закрила блокнот.

— Звісно, що підемо.

Максим усміхнувся.

— Як завжди.

Десь позаду почувся тихий звук кроків.

Усі повернулися.

Бублик сидів під деревом, уважно спостерігаючи за ними.

Його жовті очі блищали в сутінках.

Кіт все чув.

І він знав, що ця справа буде цікавою.