Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена з дна озера сліз" автора Лідія Вікола. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 11
Перейти на сторінку:
2.

Я лежала на дні озера і дивилася на зорі. Крізь товщу води вони здавалися ближчими і теплішими, ніж з поверхні.

Коли вперше потрапила сюди, глибина водойми ледве сягала моїх колін. Але часу у мене було вдосталь, як і сліз. Тож приходила сюди і плакала, намагаючись виплакати свою журбу. Не вийшло. Зате виплакала ціле озеро — велике і гарне, у якому зараз з комфортом могли втопитися десять, а може й п’ятнадцять людей. Але кому потрібні непрохані сусіди? От і не проявляла своє озеро у інших вимірах, берегла його для себе. А то втопиться якийсь п’яний дурень і що тоді робити? Нове озеро виплакувати? Мені і це подобалось. Тут було спокійно. Тут я майже не відчувала болю, смутку і жалю — всього того, що кам’яною брилою навалювалося на мене, варто лиш опинитися на поверхні. Я любила лежати у м’якому мулі, загортаючись у нього, мов у пухову перину, слухаючи теревені риб і мріючи про нездійсненне. Вічність би так пролежала у тиші і спокої. Та хто б мені дозволив?

— Лежиш? — Водяник, як і завжди без запрошення, вломився у мій спокій.

— Лежу, — не стала заперечувати очевидне. Настрою говорити не було, хоч Водяник був єдиним у цьому світі, кого я могла назвати своїм другом. Якщо такий термін в принципі можна застосувати до безсмертної і бездушної істоти.

— Що, знову невдача? — У голосі співчуття.

— Угу. Він передумав.

— Це котрий вже за рахунком?

— Не знаю. Після сотого вже з ліку збилась. Хоча, яка різниця? Все одно план не виконаю — трохи більше місяця до кінця року залишилось. А у мене на рахунку лиш двоє.

Зітхнула. Цих двох пам’ятала добре. Самотній дідусь, що замерз на лавці в парку минулої зими. Дружина померла декілька років назад; діти і родичі — бозна де. Останньою краплею стала смерть собаки — єдиного друга, що довгий час був поруч і ділився своїм теплом. Старенький просто не бачив сенсу повертатися у свою самотню квартиру. Так і залишився сидіти на тій лавці, засинаючи вічним сном. Єдине, що могла зробити для нього — накрити його плечі і голову теплою ковдрою з білого снігу, взяти за руку та провести за грань. А ще була дівчина — молода зовсім, з останньою стадією раку. Вона наковталась пігулок, а я тримала її за руку, чекаючи поки вона засне.

— Може тобі все-таки варто подумати над зміною тактики? — Ми про це вже з ним говорили. Не один раз і навіть не десять, тому особливого сенсу в цих розмовах не бачила. — Може не треба з’являтися їм на очі, допоки вони не зроблять останнього кроку? Або хоча б подобу зміни. Ти їх лякаєш.

— Чому? — вдала, що не розумію. — Чим тебе моя зовнішність не влаштовує?

Друг зробив вигляд, що зніяковів. Ледве стримала усмішку. Якби я знала його трохи менше або трохи гірше, то обов’язково б купилася. Але по стількох роках знайомства повірити, що він насправді може ніяковіти або ображатися, було тяжко. Та й колись він сам зізнався, що єдина справжня емоція, яку відчуває — це цікавість. А все решта — просто вдала імітація людських почуттів, що дозволяє йому почуватися більш живим.

— Та до чого тут я? — здивувався він. — Особисто мене усе влаштовує. Але то я, а то — люди. Вони бояться всього незвичного. Хіба ти не можеш зробитися трохи схожою на них? Більш живішою, чи що.

— Але ж я мертва. І вже давно. Тому і виглядаю відповідно. А щодо зміни подоби — на це потрібні сили, а де їх взяти без енергії загублених душ? — Розмова почала втомлювати. — І взагалі, навіщо ти тут? Хотів сказати щось важливе, чи просто потеревенити? Якщо друге — то з русалками тобі було б веселіше. Сьогодні я не найкращий співрозмовник.

— Русалки самі собі розвагу знайдуть, — відмахнувся той. — І хіба мені потрібна причина, щоб навідати тебе? Подумав, що тобі може бути сумно, тож вирішив розрадити.

— Люблю сумувати.

— Не вигадуй! Ніхто не любить бути сумним. І не думай, що я не розумію для чого ти все це робиш.

Поглянула на нього зацікавлено. Невже і справді розуміє?

— Ти шукаєш того, хто зможе тебе покохати, щоб зняти прокляття, — лагідно усміхнувся мені Водяник. — Але хіба не бачиш, що твоя тактика хибна? Так ти не тільки кохання не знайдеш, а ще й свій річний план по збору пропащих душ завалиш.

— Хіба то вперше? — вирішила проігнорувати першу частину його запитання. — Я той план вже десятиліттями не виконую.

— Слухай, — його голос вмить став оксамитовим, він схилився до мене, ледь не торкаючись своїми губами моїх, гіпнотизуючи мене зеленими очиськами. — А хочеш, я тебе кохати буду?

Жартує, чортяка. Може то й собі пожартувати? Вдати, що вірю? Але ж…

— Користі мені від твого кохання! — Тихо розсміялась, намагаючись вплести у свій сміх безтурботність, та легенько відштовхнула зеленоокого від себе. — У тебе ж ні душі, ні серця. А моє прокляття може зняти лиш той, хто їх має. Або мав… коли був живий. А тепер вибач, мені вже пора летіти — забалакалась з тобою, навіть про час забула.

— Що, твій шеф-демон викликає?

— Ніякий він не демон, — вирішила уточнити я. — Просто робота у нього така…

— Ага, він на тебе кричить, а ти його захищаєш!

— Неправда, шеф ніколи на мене не кричав.

— Ну от, знову захищаєш, — сумно посміхнувся друг.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола"